2016-12-25

Богдашівське джерело не пробачило прокльонів

Черговий вихідний і чергова спроба нерівної боротьби між власною лінню та бажанням побачити щось нове. Ітак, в наявності: дві дупи, котрі бажають пригод та термос з капучіною. Ціль - село Богдашів. 




Ось і дороговказ по котрому хотілося піти вже багато років (саме по ньому, а не туди, куди зазвичай відсилали). 


Вітер, мокрий сніг в обличчя та слизьке місиво під ногами особливо не злякало, але й не додавало натхнення. Ось нарешті дійшли-знайшли це джерело преподобних Серія та Германа Валаамських (і тут постає логічне питання - при чому ці преподобні до Богдашівського джерела? Якщо не помиляюсь, до святих їх зачислили за "про­све­ще­ние све­том Хри­сто­вой ве­ры язы­че­ских ка­рель­ских пле­мен". Але, як то кажуть, хто приніс відро, той і назвав джерело.


Така собі міні-капличка посеред полів та ставків. Майже всі конструкції з дерева, мінімум бетону. Та перше, що впало в очі - це дно навколо джерела.



Дно було яскраво помаранчевого кольору. Навіть це яскраве фото не передає усієї бридкості побаченого. Щось схоже на мох оранджевого кольору густою пелиною вкрило все, що було у воді.


Вода у бетонній криниці, котра облаштована для зручності набирання води, теж не зовсім приємна. Вкрита сріблястою плівкою, з "мідною пінкою". Льоша ризикнув її спробувати... "Ти пила технічну воду? В тебе є унікальний шанс спробувати"



Терміново потріно провести експертизу, чому вода у джерелі стала непридатною для споживання! Влітку тут була чиста вода, яку було приємно пити.


"Хто на цьому святому місці напакостить або украде, у того рука нехай відпаде" - напис-проклін на жовто-блакитній стрічці... Від шоку відбирає мову.
Всім відомо, з яким трепетом наші предки відносились до води. У скількох казках ми зустрічаємо "цілюща вода", "жива вода", "мертва вода". Вона наділялась надприродніми властивослями. А скільки у православних християн обрядів пов'язано з водою: хрещення, освячення. Як і наші предки, так і сьогодні люди лікуються замоленою водою. Вода має пам'ять, вона "всмоктує" в себе емоції, звуки, слова, відображення. То ж про які лікувальні властивості цієї води можна говорити, якщо кожен, хто набирає воду, читає проклін?


Помаранчеві віти дерев, що ростуть біля джерела.


Ми ще раз переконались, що природу не можна загнати у рамки. Вона не пробачає, коли її заковують у бетон, тим паче коли проклинають.




2016-12-18

Блиск та злидні Гільчі Першої



Що потрібно для класного відпочинку?
Вірно! Трохи часу та вірний друг.
Вирішили ми з Юльою не сидіти в пасмурний недільний зимовий день за компуторами, а відірвати свої дупи від дивану та поїхати по "багатим селам Здолбунівщини". 
План був простий: острозька траса - 15 хвилин дороги на маршрутівці - Гільчанський поворот - далі по ситуації. Так і зробили. Усьо йшло по  плану. 


11:20.   Вийшли ми на перехресті острозької траси та дороги, котра йде з Гільчи на Миротин. Тут зустрічає нас придорожній хрест.


Трохи далі, метрів за сто заховався серед дерев Богдан Хмельницький, котрий показує незрозумілі жести чи то кулака на північний-захід. (Я перевіряв по сервісу Google Earth - він націлений обличчям прямо на Варшаву. Випадково? Певно ні. Але лишимо це питання конспірологам.)

Ми вирушили не по дорозі, котра веде від траси до Гільчі, а пішли прямо по засніженим полям. Юля як завжди класно виглядає в кадрі :)
Перед нами відкривалися неймовірні краєвиди на Гільчу 1.
Тут Юля показує як стрибає скажений тушкан в пустелі Каракуми. Далі ми вирушили в сторону невеличкого кленового ліска, де, власне, і знаходиться джерело святого Миколая. Джерело знаходиться біля підніжжя горбака з вершини якого ми і спускалися у долинку. Ми зайшли в лісочок з поля і вже за метрів 100-150 виднілися паркани навколо джерела. Та ми були неймовірно вражені кількістю сміття, левову частку якого складали пляшки з-під пива. "Ну то таке, буває" подумали ми і спустилися до самого низу. І тут ми побачили ЦЕ.

Це не пару пляшок. Це справжній смітник, де було звалено неймовірну кількість сміття. Цей смітник знаходиться всього за 40 метрів від джерела! ... а поруч ще й  туалет.
Струмочок біг далі, між горбаками, але він був засмічений неймовірною кількістю пляшок та сміття, котрі лишають по собі прочани.

Може хто не зрозумів. Поясню. Всього за кілька метрів від забору, котрим обнесена власне зона для прочан, починається справжня екологічна проблема (катастрофою ще рано називати). Сотні пляшок, пакетів, незрозумілих органічних відходів валяються та гниють прямо в струмочку, котрий вибігає з джерела.
А поруч миряни спокійно набирали десятки пляшок цілющої води.
Хтось певно гарно заробляє на джерелі. Якщо православному люду подобається заковувати природу в бетон та метал, зробити з нього дешевий фетиш для поклоніння, забутися що ми діти природи, - це їхній вибір.
Але нам більше не хотілося псувати собі настрій цим спаплюженням природи та моралі. І ми вирушили далі, в саму Гільчу. Місцева дітлашня, котра рухалася на ставок грати в хокей, показала крутий дріфт на вєліку.
 А хокей був дійсно класним. Таке побачиш тільки в селі.
І не розказуйте що для мотивації дитини займатися спортом потрібні надсучасні зали, дорогуще обладнання тощо. Тут ми побачили на п'ятьох дітей 1 шайбу та 1 клюшку, та 4 палки у формі клюшки. А ще неймовірну кількість азарту,
 Це мале дівча на рівних змагалося з хлопцями і ні в чому їм не поступалося.
На березі, коло ставу, росте кілька кущів калини, котрі щедро всіяні ягодами.
Юля вирішина поклювати кілька бубок калини як синичка. Сказала - красиві, але кислі.
Тим часом ставало вже трохи прохолодно, адже було дуже сиро і ніс у Юльки набував кольору калини ))
Ось ми і добралися до центру села. Насправді оповідка вийшла довша аніж дорога. Від траси до церкви всього 1,4 кілометри, просто вони були дуже насичені враженнями і зайняли в нас 2 години.

Гільчанська церква - то є тема для окремого обговорення. Але лишимо це на потім.
Загалом прогулянка зайняла в нас всього 3 години. Але вони були настільки насичені враженнями, що наступна частина вихідного дня пройшла сповнена енергії та наснаги не дивлячись на мряку та сирість зимового дня.
Підводячи підсумки, можна сказати, що такого контрасту вражень ми не отримували давно. Природа дала людям можливість черпати життєдайні сили землі та води. А вони закували її в бетон та метал, закидали сміттям і гадають що та вода буде їм давати користь? Сила природи не у красивих перилах та парканах, зручних сходинках та красивих іконах. Вона у повазі до нашої матері природи.
Відвідайте Гільчу 1. Красива природа та привітні люди не лишать вас байдужими. Але ставтеся до природи з повагою і будете ви та ваші діти здорові.
Любіть свій край.