Мізоч - пікнік на узбіччі цивілізації

Нет, пришельцы эти всё таки порядочные ребята были. Нагадили, конечно, много, но сами же своему дерьму обозначили ясную границу.

«Пікнік на узбіччі», Брати Стругацькі, 1972р.

«Пікнік на узбіччі» — фантастична повість братів Стругацьких. Написана в 1972 році. За мотивами повісті в 1979 році Андрій Тарковський зняв фільм «Сталкер».

Події твору відбуваються у вигаданій англомовній країні біля 1970-х років після так званого «Візиту» — прибуття на Землю невідомої чужопланетної цивілізації. Прибульці з'явилися з невідомою метою і так само несподівано зникли, лишивши по собі небезпечні для життя Зони. Науковці роблять дотепне припущення, що це прибуття чужопланетян — такий собі «пікнічок на узбіччі» на якійсь з галактичних трас. «Сміття», яке залишили прибульці, стає предметом полювання вчених, політиків і різноманітних злочинців. Незважаючи на значний ризик, в Зони проникають окремі люди — сталкери, які виносять звідти артефакти, плануючи заробити на цій діяльності.

Хочемо розказати вам свої враження від двогодинної прогулянки Мізочем. Це справжній виклик для туриста та неймовірна насолода для фанатів всесвіту, створеного братами Стругацькими в далеких 70-х роках, минулого століття.

 Вечірня подорож по селищу розпочалася з центру. Ось на фото видно пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення - Парафіяльний костел 1795 року та колишній будинок ксьондза, 18 століття. Сонячне проміння останнього зимового дня вигравало на фасадах будівель, тому настрій був піднесений.

 Так, це саме те шо ви бачите! Композиція з віткнутих у газон пивних пляшок на фоні пам'яток культури. Без коментарів.

 Далі, чергуючись із занедбаними будинками іде ряд магазинів-генделиків. Центральна вулиця налічує здається  п'ять чи шість місць, де самотній сталкер може покращити свій настрій.

 Ось дісталися до селищної ради. Красивий фасад та прибрані газони радо нас вітали в цю днину.

 А це дошка оголошень перед самісінькою селищною радою. Без коментарів.

 Цікаві архітектурні рішення та різноманіття кольорів будівель радували око туриста.

Будівля із характерним символом (то ліра) на фасаді відразу видала в ньому місцевий клуб.

 Ще кілька магазинів. Виглядають красиво.

 Тут же поруч.

 Ось вона, славнозвісна мізоцька лікарня. Об'єкт нещодавніх політичних баталій. 

 Хороша дорога лише на кількох центральних вулицях. Ця ж вулиця знаходиться відразу біля лікарні в самому центрі селища.

 Місце торгівлі. Залізний привіт з совєтського прошлого. На вихідних тут народжується справжній ринок-ярмарок -  багато з людей торгують з якихось привозних лотків або з машин.

"Супермаркет"

Типовий краєвид в центрі селища.

 Запрошуємо вас до ВІКТОРІЇ. Взагалі без слів.

 30 метрів від автостанції та базарної площі! Ця "краса" знаходиться за пам'ятником Богдану Хмельницькому. А щоб добратися до нього, теж треба проявити неабияку кмітливість.

 Раптом хто не в курсі. Двоповерхова будівля - центр музичної культури Мізоча, вона ж музична школа. Одноповерхова будівля - фірмовий магазин мізоцьких ковбас. Ще правіше - автостанція.

 Епічна будівля. Виглядає як старий фільварок.

 Тут же.

 Знову ж таки - центр селища, і судячи із ржавих табличок - це розплідник. Правда чого чи кого, залишається тільки здогадуватись.

 Блін, вилов риби заборонений, а так хотілось!

 Мізоцький став. Останні подихи зими.

 Залишки величі оранжереї Карвицьких.

 Тут же.

Краєвиди коло озера.

 Сподіваємось - це промінь надії для мізочан визирнув в останній день зими.

 А ось це дійсно круто! Невже мізочани знайдуть в собі сили відновити велич свого парку? Виглядає красиво, екологічно, і неймовірно практично. Ми були в захваті!

 По ходу, табличку у Кобзаря сперли. Але зроблений напис, хоч і від руки, не дозволяє молодому поколінню забутися, шо то за дядько з вусами.

 Навпроти Мізоцької спеціальної школи-інтернату. Самі все бачите.

 А це чергова перлина. Це величезне сміттєзвалище поруч центральної доріжки до тієї ж школи.

 Для тих, хто сумнівається шо це саме серце селища.

 В нас виникло питання: коли мізочани візьмуть своє життя в свої руки? Вони можуть годинами розказувати про велич Мізоча ... колишню велич. Який Мізоч величний був колись, які тут були знатні люди, які великі були заводи, ферми, господарства, залізниця, парк .... Було, було, було. 
Так, країна зараз переживає не найкращі часи, але покажіть нам, людям котрі приїхали до вас в гості, яка сволота ото накидала купи сміття прямо вам на поріг і поруйнував вам все? 
Нашою метою не було пошук найгіршого в селищі, але ж це центр. Що тут показати туристу? Гори сміття? Які укази якого президента потрібні для цього?

Це не останній наш візит в це славетне селище. Є тут багато красивого і позитивного і ми будемо це публікувати в наших дописах. Пробачте нас, мізочани, за таке грубе втручання.

І на останок. Поверталися з селища ми на маршрутці Рівне-Мізоч, під шикарну підбірку російського шансону та попси. І легкі бороздки здорового глузду та культури, котрі намагається нашкрябати відділ культури і туризму на сірій речовині жителів Здолбунівщині, здирається потужним рашпільом російської попси.
Мир вам, сталкери!

Благими справами ...

Вкотре ми зіштовхуємось із тим, коли благі наміри, помножені на невігластво, можуть призвести не тільки до втрати історичної пам'яті, а й завдати незворотньої шкоди пам'яткам культури нашого краю.

Мова йде про тенденцію обкладати старі дерев'яні церкви, котрим сотні років, сучасними будівельними матеріалами, зокрема сайдингом, або, по-народному, вагонкою. 

Хотів написати коротку замітку, але без поясненнь та розширеного матеріалу це сприйметься за якесь суб'єктивне бачення ситуації.

Так, тепер все по-порядку. У нас, в Здолбунівському районі, до державного реєстру пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення віднесено 27 об'єктів, з них 14 - це старі дерев'яні храми, а також дзвіниця в Кунині. Ось вони:

1	Церква Різдва Богородиці, УПЦ	1736 р.	С.Білашів
2	Здвиженська церква, УПЦ	18 ст.	С.Богдашів
3	Покровська церква, УПЦ	1830 р.	С.Будераж
4	Михайлівська церква, УПЦ	1858 р.	С.Буща
5	Миколаївська церква, УПЦ	1900 р.	С.Гільча Перша
6	Церква Різдва Богородиці, УПЦ	1898 р.	С.Івачкове
7	Хрестовоздвиженська церква, УПЦ	1723 р.	С.Копиткове
8	Георгіївська церква, УПЦ КП	1746 р.	С.Кунин
9	Дзвіниця Георгієвської церкви, УПЦ КП	1746 р.	С.Кунин
10	Михайлівська церква, УПЦ	1865 р.	С.Мала Мощаниця
11	Церква Різдва Богородиці, УПЦ	19 ст.	С.Нова Мощаниця
12	Преображенська церква, УПЦ КП	1861 р.	С.Новомильськ
13	Миколаївська церква, УПЦ	1777 р.	С.Півче
14	Церква Різдва Богородиці, УПЦ	1881 р.	С.П'ятигори
15	Церква Параскеви, УПЦ	18 ст.	С.Цурків

З цих 14-ти храмів, три вже обкладені сайдінгом, а саме:

с.Гільча 1 - Миколаївська церква, УПЦ

с.Півче - Миколаївська церква, УПЦ

с.Івачків - церква Різдва Богородиці, УПЦ

Переглядаючи картинки цих чепурних "з іголочки" храмів, вже чую голоси захисників такого оновлення: 

- ага, глянь яка краса!

- не те шо раніше було!

- фарбувати тепер не потрібно, зробив - і стоїть!

Так, краса. Але цією красою зможе насолоджуватись лише одне покоління, адже деревина, закована в пластиковий панцир, не маючи нормального паровідведення, внаслідок різниці температур починає стрімко втрачати свої характеристики і "хворіти". Звісно, я використовую слова простолюдина, та для любителів офіційних заключень від вчених мужів, ось прикріплюю документ, з печаткою:

Також, можете ознайомитись з відповідними матеріалами ТУТ.

Для тих хто сумнівається і ще не визначився, що ж гарніше, наводжу приклад церкви до та після зовнішнього опорядження сайдингом в селі Пульмо, Волинської області. Самі подивіться на разючу різницю, та зробіть висновки. Чи варта "краса" на десяток років тих втрачених століть, котрі пам'ятка культури могла б тішити око наших нащадків?

с. Пульмо, Волинська обл. Церква Св. Миколая, 1895 р.:  а) загальний вигляд до проведення ремонтних робіт; б) сучасний  вигляд, 2012 р.

 Зафіксовані зміни та втрати:

• зміна матеріалу та кольору стінового оздоблення;
• зміна форми верхів;
• зміна покрівлі даху та верхів;
• зміна маківок та хрестів;
• зміна матеріалу та характеру вікон;
• втрата декоративних деталей (кутових лопаток, віконних лиштв, сандриків, зубчастого фризу)

Даю посилання ще на один ресурс, де дуже цікаво розказують про школи та стилі церковної архітектури - https://parafia.org.ua. Зокрема про Миколаївську церкву в с.Півче можете прочитати тут.

Всім миру, і пам'ятайте, що ці храми - не наша власність, а це духовний скарб, котрий наші діди передали нашим онукам, а ми лише його охороняємо ... або ж ні.