2017-05-09

Богдашів, Орестів, Ільпінь - на велосипеді навколо богдашівського ставу

[Текст в квадратних лапках та виділений червоним кольором є уточненням від читачів нашого блогу із критичними зауваженнями щодо неточностей в нашому матеріалі.  Також додано нові матеріали по даній темі.]
Богдашівська сільська рада об'єднує 4 села: Ільпінь, Кошатів, Орестів та Богдашів. Одна сонячна днина сприяла десятикілометровій прогулянці на роверах околицями цих сіл. Ну що, поїхали?
Типова картина в центрі села Орестів
Проживши в Богдашеві трішки більше 20 років, тільки минулого літа виявила стежинку, що дуже скорочує дорогу до Орестова. В своє виправдання процитую листоношу Пєчкіна: "Извините! Я почему вредный был? Потому что у меня велосипеда не было! А теперь я сразу добреть начну ..."
Біжить стежка біля річки Усті Спасівської, котра наповнює так звані Богдашівські ставки.
Ось невеличкий опис річки взятий з сайту Гільчанської школи: " ...з південного заходу на північний схід петляє калиновим та вільховим лугом річка, що витікає недалеко Спасова, біля хутора Рапатова  із трохи загадковою назвою Свида. Йдеться про ліву притоку Усті. При витоці і низов’ї  її ще називають Свидівкою чи  Швидівкою. Усі ці назви мають спільне кореневе “Свид”( “Свит”, “Швид”), що скриває назву дерева (кущів) свида ( свидина)..."
Що саме цікаве, тут так і не згадана офіційна назва річки. Також цих назв не знайдено у книзі "Словник гідронімів України", 1979р. А це солідне видання на 784-х сторінках, котре містить назви понад 20 тисяч річок, струмків, водотоків. [Було внесено уточнення, що це не безпосередньо сама Устя Спасівська, а одна з її безіменних приток, котра впадає неї. Вона наповнена в основному водами джерела Безодня, котре знаходиться неподалік.]
В'їзд до Орестова серйозно охороняється. На сторожі порядку та справедливості тут гуси та бабусі.

Пам'ятник полеглим односельцям за незалежність України в селі Орестів.
Одна з них розповіла про місцеву бояриню Бєлєнькову (якось так її прізвище звучало). Жила вона на біля теперішньої Святопокровської церкви. Та сьогодні на місці її маєтку знаходяться корівники. Так от, була ця бояриня висока, худа, чорнява і з усіками (опис зі слів оповідача). Була освіченою, і хотіла навчити грамоти місцевого населення. Наказала, усім писемним прийти у маєток. І прийшов лише один чоловік. Що було далі - історія замовчує, точніш бабуся не знає, лише те, що коли дочка цього писемного чоловіка йшла селом, її кпинили "гляньте, грамотна йде!".

Маршрутка Рівне-Глинськ, шлях котрої пролягає через Здолбунів, Богдашів, Ільпінь, Орестів, П'ятигори та Глинськ.

Карта 1926 року, видана  Wojskowy Instytut Geograficzny.
До речі, старші люди Орестів називають Гарастов. Це так, місцевий діалект. А на підтвердження - польська карта 100 річної давності:

Святопокровська церква с.Орестів Здолбунівського району Рівненської області
На горбочку стоїть церква і її купола видно за багато кілометрів навколо. На церковному подвір'ї є декілька цікавих об'єктів.
Ось як приклад - старовинний кам'яний хрест. Кажуть його десь неподалік відкопали із землі та встановили тут, на подвір'ї церкви.
А це - мур біля церкви. Мур ще за часів тієї самої боярині. Приємно бачити, що його не стали руйнувати, а лише вписали у загальну огорожу навколо храму.
Центр села "прикрашають" дерева без гілля. Таке враження, що хтось посадив дерева корінням догори. Побачити їх вживу - це нереальний сюрреалізм!
Орестівський клуб є популярним у навколишніх селах. Коли "Шайбою" і не пахло вся богдашівська та ільпінська молодь йшла до Орестова на танці у клуб. На мотоциклі - це місцеві орестівські хлопці випробовують залізного коня.
З першими променями весняного сонця сільський люд навів лад у власних господах. Тому село дуже чистеньке та чепурне. Ця чепурність особливо підкреслюється ось такими хатинками. Сьогодні рідко зустрінеш таку красу.
"Зроби неможливе - викинь сміття в урну!" - закликає місцевий магазин. А й дійсно - дивлячись на деякі краєвиди складається враження, що немає на світі нічого важчого ніж прибрати за собою сміття. Але про сміття та людську дурість поговоримо пізніше. А поки що - насолоджуємося місцевим колоритом.
Ще один цікавий будинок - поєднання минулого та сучасності.
Саме так виглядає дах, котрий з'їхав!
У кущах причаїлася цікава хатинка.
В Орестові куди не глянь є старі дерев'яні будинки. Чи то з не звички вони в очі кидаються. А ще з них багато закинутих. Як ось цей. Хтось його будував, старався прикрашав, кожен ромбик вимальовував. Скільки там поколінь виросло? Скільки дітей полетіло в світ? І ось сьогодні цей вітчий дім виявився нікому не потрібним.
Але не будемо про сумне.
В Орестові є цікава криниця. Таких ще не бачила! Вона особлива тим, що сюди влазило 2 відра: поки одне опускалось, друге уже підіймалось вгору з крижаною водою.
Тут потрібне уточнення: відра на корбі були закріплені таким чином, що поки одне відро піднімається, інше опускається в криницю. Неймовірно!
Всередині криниця викладена з каменю і має дійсно незвично великий діаметр.
[Нам розповіли причину занепаду цієї криниці. Трагічну та жорстоку, як і всі буремні 90-ті роки нашої історії. Виявляється ця криниця справно давала чисту воду всьому кутку на селі буквально до початку 1990-х років. Саме в той період в Здолбунові автівкою було збито людину, жителя цього кутка, одним із високих міліцейських чинів. Продажні затяжні суди звісно були не на боці простого жителя і справу було зам'ято. І ось тут відкривається всі жахи 90-х. Замість того, щоб лишити бідолагу в спокої, котрий і так не довів у суді причетність міліціонера до скоєного злочину, йому було вирішено відомстити, а заодно і всім іншим селянам, щоб їм показати їхнє місце. В криницю із чистою водою, котра служила людям сотні років було вкинуто якусь гидоту. Після чого воду із неї стало неможливо пити і вона поступово прийшла в той стан, котрий видно на сьогоднішніх фото]
Відразу за парканом сільського клубу  знайшли ось таку склотару. Тут була наливайка, а використану тару люб'язно викладали в ось такі композиції. Схоже на інсталяцію у стилі треш арт.
Далі було місцеве кладовище. Старе об'єднане з новим кладовищем. На старому серед хащ виднівся постамент, та кому він було не розібрати.
Попід забором валявся пам'ятник. Напевно, комусь з радянських військових. Але навіщо викидати так? [Ця тумба й дійсно виявилася колишнім надгробком радянського солдата Рибальченко. Але її викинули лише за тієї причини, що вона своє відслужила і цьому воїну було встановлено новий гарний пам'ятник, а могила знаходиться постійно в доглянутому стані. Дуже шкода, що місцеві жителі, котрі знаходилися на могилках в той день не змогли нам пояснити що це за металева тумба.]
А ось подібне вшанування на свіжій могилі бачу вперше! Розумію, коли ставлять склянку з водою та хлібом - щоб померлого не мучив голод та спрага по дорозі до раю (ну чи куди там заслужив при житті).

Краєвиди околиць Орестова.
Повертаємося до Ільпіня дорогою понад ставками. Поля, поля, безкраї горбисті поля. В тому є шарм нашої Здолбунівщини.
Який ставок без місцевого птаства? Домашні качки та гуси мирно співіснуюсь з дикими лебедями. Але цю картину ідилії зіпсував смітник, який влаштували біля самісінької води.
А ось геть поруч смітник-крематорій. Тут не тільки пляшки і обгортки, але і пластикові вінки з найближчого кладовища, які тут і спалювались. Тобто, на території кладовища цей пластики не спалюють, щоб не тривожити душі померлих.А от зробити смітник біля водойми, де ловлять рибу, яку потім споживають у їжу, де купаються діти а дорослі - це нормально. Душі живих тривожити можна, поки ті живі :-)
Весь берег ставу всіяний горами сміття. Все це гниє та потрапляє у воду. Богдашівська сільрада стрімко доганяє Здовбицьку сільську та Мізоцьку селищні ради по екологічній небезпеці.
В селі не обійтись вже сьогодні без цього залізного коня.
Поїхали далі, на так звану Ільпінську гірку. Коли ще цими дорогами не було такого активного транспортного руху, місцевим дітлахам взимку не було кращого часопроведення, ніж сковзання на санях чи мішках з соломою з цієї гірки. А гірка там знатна! Чого вартий цей краєвид!
А ще на фото є гарний великий стадіон! Місцеві хлопчаки дуже люблять футбол. І навіть дорослі мають свою футбольну команду - "Хаос". Це все, що є для розвитку сільської молоді (благо, Здолбунів під боком) От тільки на стадіоні випасають коней та кіз, а футбол грають оминаючи сліди життєдіяльності тварин.
До речі, це вигляд на нову богдашівську церкву. Точніш на дві - та, що вже з куполами - Хрестовоздвиженська, та нову, праворуч, ще недобудовану.
Унікальне місце і фото. Звідси видно відразу 4 православні храми (коли добудують ще один, буде - 5)!
Свято-Дмитрівська церква с.Ільпінь, здолбунівського району.
Знову ж таки на височині розміщена церква села Ільпінь, купола якої чудово видно з траси Рівне-Остріг.
Трохи художнього фото проти сонця.
До речі, в Ільпіні теж є серйозна охорона. Яка ще й гавкає.
І ще трішки Здолбунова.
В Богдашеві є ще одна Хрестовоздвиженська церква. На тлі скандалів навколо нової, ця губиться в тіні. А дарма. Один з найстаріших храмів Здолбунівщини, якому вже більше 300 років. До того ж це пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення. Поруч добудовано вже нову дзвіницю.
Церква з іншого боку. Державний прапор, статуя Божої матері на невеличкому сільському майдані.
Ще не так давно, це була єдина церква на 3 села (Богдашів, Ільпінь, Кошатів). Кожну недільну службу тут було дуже багато людей, а у святкові дні і на дворі не було ніде яблуку впасти.
Будинок в Богдашеві з характерною чеською архітектурою.
Мир вам! Частіше озирайтесь, і ви побачите цікаве у буденних речах!


2017-05-08

Кунин. 530-річчя першої згадки села попід горою.

7 травня, в неділю, відвідали ми наше славне село Кунин. Село відзначало 530-річчя від першої згадки в офіційних документах.

Неймовірна краса та багатовікова історія села завжди лишають купу неймовірних емоцій.

 Де відбувалося свято було відразу видно по величезній кількості автівок, припаркованих на дорозі.

 Ми приїхали о 13 годині, якраз розпочалися гуляння.

 Була встановлена чудова велика сцена. Після національного гімну України та привітання від ведучої, слово надали сільському голові, так би мовити господарю, котрий прийняв сьогодні нас у гості.

Для поважних гостей а також тих хто встиг першим зайняти місце були облаштовані місця перед сценою.
Ледь встиг сфотографувати. Раптово, із-за натовпу, прямісінько до сцени примчала тачанка із прапором та короваєм! Блін, як же це круто!  Прямо тачанка батька Махно! 
Ось фото вже пізніше зроблено. Прапор невідомий. Є підозра, що Кунин хоче організувати свою Республіку, тим більще в світлі прийдешньої децентралізації. (Щоправда потім ми взнали що то прапор ФГ "П'ятигірське". Щедрих врожаїв їм!)
Ось і Попандопуло одобряє ідею Кунинської республіки. {Ех, все-таки класний фільм "Весілля в Малинівці"! Вихідний день, потрібно переглянути цю чудову оперету Бориса Александрова.} Хм, доречі дуже символічно що цей фільм вийшов на екрани в 1967 році. Рівно 50 років тому. Може в моїх словах є щось пророче )) 
А поки проводились виступи народних колективів на сцені, повітря все більше наповнювалося чудовими ароматами шашлику та кулішу.
Все було дуже класне, от єдине шо пиво на розлив у підприємців було як тепла і кисла ....
А от смаколики місцевих вмільців та дітвори були чудові!
Більшість з них були по 1 гривні, а великі куски домашніх тортів - по 6! Капець рай для сладкоїжок!
 Ти часом продовжувалися виступи дітвори ...
... та поважних гостей. Сподобалося те, що політики не говорили довгих та нудних промов, а були учасниками цього свята.
Неподалік була організована фотозона, де дівчата не втрачали нагоди зробити кілька світлин.
Ех, поки відволікся на 5 хвилин на дівчат, прогавив ось цього чудового красеня!
Гості із сусідніх сіл та Мізоча теж взяли участь у святкуванні. 
Ось одна з багатьох виставок народного мистецтва.
Тим часом дітвора завзято змагалася в перетягуванні канату.
А от до самого верху долазили самі завзяті та молоді.
 Таке відчуття, що потрібно було дертися аж до самих хмар.

Гуляння тим часом продовжувалися. Виступали як місцеві колективи, так і гості села. А ми вирішили скористатися такою нагодою та відвідати ті місця, якими славиться Кунин на Волині.
Ми вирушили до Георгіївської церкви. Неподалік пасся кремезний кінь (чи кобила).
Березовий гайок.

А ось і видніються купола обох Георгіївський церков.
Обидві церкви розташовані на одному подвір'ї. І названі вони теж на честь Георгія Змієборця (Побідоносця).
Стара Георгіївська церква в селі Кунин та дзвіниця, котра побудована поруч,  є пам'ятками архітектури та містобудування місцевого значення і охороняються законом.
Ось, власне, і сама охоронна табличка на храмі.
А ось і часовенка. Буквально в 50 сантиметрах від неї розташований новозбудований храм.
Інформаційна табличка на храмі.
Тим часом хмари ставали все важчими, неначе свинцевими. Навіть колір їхній був відповідний.
Всі хто буває в Кунині мають чудову можливість відвідати музейну кімнату, розташовану на церковному дворі. Тут містяться унікальні старовинні приходські книги та багато іншої інформації про це старовинне село.
Всім хто цікавиться історією Волині - відвідини музейної кімнати обов'язкове!
Тут же, поруч із церковним подвір'ям розташований будинок, де колись проживав священник кунинської церкви, батько Миколи Хомичевського (Бориса Тена). Відповідно і сам маленький Миколка прожив тут кілька років, допоки його батько, Василь Хомичевський, був настоятелем цього приходу.
 Ще кілька ракурсів старої Георгіївської церкви. На передньому плані - дзвіниця 1746 року.
Обидві церкви потопають в квітучих садах ... звісно це чудова нагода сфотографуватись.

Ну а для тих хто хоче більше дізнатися про Кунин та й взагалі наш край - читаємо книгу Володимира Остапука "Здолбунівщина - земля Волинська" ( ст. 78 - про Кунин).
Також вивчаємо старі карти. Тут наведено фрагмент столистової карти Російської імперії, орієнтовно 1804-1816 років. Тобто карті 200 років!
Титульний лист карти.
Ну і не можу втриматися і не навести фрагмент карти Наполеона 1812 року.
Оригінальна назва на французькому: "Carte de la Russie Europeenne en LXXVII feuilles executee au Depot general de la Guerre". Мірило 1:500000.
При підготовці війни з Росією Наполеоном Бонапартом була поставлена задача створити кілька топографічних карт. Для швидкого виконання роботи французьким шпигунам потрібно було здобути детальну карту Російської Імперії і перемалювати на свій лад.

В якості першоджерела була вибрана так звана "столистова карта" території Російської Імперії, котра була опублікована в 1801-1804 роках. Існує кілька версій, як така карта могла потрапити до Франції. Згідно більш конспірологічної - мідні відтиски карти були таємно придбані французьким послом Ж.А.Лорістоном у одного із службовців державного архіву в Санкт-Петербурзі, про що є свдчення полковника Ж.Б.Марбо. Згідно більш прозаїчній версії, карту вже у віддрукованому вигляді придбали в 1810 році у французького букініста. Карта не була таємною.


Після отримання макету карти французи її перевели методом транслітерації, добавили свої розвіддані, вигравірували всі листи наново і вже в лютому 1812 року були надруковані методом естампа перші 40 екземплярів Великої карти Російської Імперії. Карта складалася із 104 листів 79*50 см. і була розділена на Європейську та Азіатську частини. Європейська складалася із 77 листів. На ній були позначені населені пункти: губернські міста шестикутниками, уїздні - п'ятикутниками, а також основні дороги вглибину Російської Імперії із зазначенням відстаней між містами. На сторінці вкладки розміщено російсько-французький словник топографічних термінів.

Сама карта доволі умовна, топографи того часу ще не мали відповідних навиків та інструментів для створення точних карт, але з топонімічної точки зору вона має величезну цінність.

P.S. Звісно ми не розповіли про всі події, котрі відбувалися того дня. Тим більше тут не можливо розповісти всю історію цього чудового села. Приїздіть в Кунин!