[Текст в квадратних лапках та виділений червоним кольором є уточненням від читачів нашого блогу із критичними зауваженнями щодо неточностей в нашому матеріалі. Також додано нові матеріали по даній темі.]
Богдашівська сільська рада об'єднує 4 села: Ільпінь, Кошатів, Орестів та Богдашів. Одна сонячна днина сприяла десятикілометровій прогулянці на роверах околицями цих сіл. Ну що, поїхали?
 |
| Типова картина в центрі села Орестів |
Проживши в Богдашеві трішки більше 20 років, тільки минулого літа виявила стежинку, що дуже скорочує дорогу до Орестова. В своє виправдання процитую листоношу Пєчкіна: "Извините! Я почему вредный был? Потому что у меня велосипеда не было! А теперь я сразу добреть начну ..."
Біжить стежка біля річки Усті Спасівської, котра наповнює так звані Богдашівські ставки.
Ось невеличкий опис річки взятий з сайту Гільчанської школи: " ...з південного заходу на північний схід петляє калиновим та вільховим лугом річка, що витікає недалеко Спасова, біля хутора Рапатова із трохи загадковою назвою Свида. Йдеться про ліву притоку Усті. При витоці і низов’ї її ще називають Свидівкою чи Швидівкою. Усі ці назви мають спільне кореневе “Свид”( “Свит”, “Швид”), що скриває назву дерева (кущів) свида ( свидина)..."
Що саме цікаве, тут так і не згадана офіційна назва річки. Також цих назв не знайдено у книзі "Словник гідронімів України", 1979р. А це солідне видання на 784-х сторінках, котре містить назви понад 20 тисяч річок, струмків, водотоків.
[Було внесено уточнення, що це не безпосередньо сама Устя Спасівська, а одна з її безіменних приток, котра впадає неї. Вона наповнена в основному водами джерела Безодня, котре знаходиться неподалік.]
В'їзд до Орестова серйозно охороняється. На сторожі порядку та справедливості тут гуси та бабусі.
 |
| Пам'ятник полеглим односельцям за незалежність України в селі Орестів. |
Одна з них розповіла про місцеву бояриню Бєлєнькову (якось так її прізвище звучало). Жила вона на біля теперішньої Святопокровської церкви. Та сьогодні на місці її маєтку знаходяться корівники. Так от, була ця бояриня висока, худа, чорнява і з усіками (опис зі слів оповідача). Була освіченою, і хотіла навчити грамоти місцевого населення. Наказала, усім писемним прийти у маєток. І прийшов лише один чоловік. Що було далі - історія замовчує, точніш бабуся не знає, лише те, що коли дочка цього писемного чоловіка йшла селом, її кпинили "гляньте, грамотна йде!".
Маршрутка Рівне-Глинськ, шлях котрої пролягає через Здолбунів, Богдашів, Ільпінь, Орестів, П'ятигори та Глинськ.
 |
| Карта 1926 року, видана Wojskowy Instytut Geograficzny. |
До речі, старші люди Орестів називають Гарастов. Це так, місцевий діалект. А на підтвердження - польська карта 100 річної давності:
 |
| Святопокровська церква с.Орестів Здолбунівського району Рівненської області |
На горбочку стоїть церква і її купола видно за багато кілометрів навколо. На церковному подвір'ї є декілька цікавих об'єктів.
Ось як приклад - старовинний кам'яний хрест. Кажуть його десь неподалік відкопали із землі та встановили тут, на подвір'ї церкви.
А це - мур біля церкви. Мур ще за часів тієї самої боярині. Приємно бачити, що його не стали руйнувати, а лише вписали у загальну огорожу навколо храму.
Центр села "прикрашають" дерева без гілля. Таке враження, що хтось посадив дерева корінням догори. Побачити їх вживу - це нереальний сюрреалізм!
Орестівський клуб є популярним у навколишніх селах. Коли "Шайбою" і не пахло вся богдашівська та ільпінська молодь йшла до Орестова на танці у клуб. На мотоциклі - це місцеві орестівські хлопці випробовують залізного коня.
З першими променями весняного сонця сільський люд навів лад у власних господах. Тому село дуже чистеньке та чепурне. Ця чепурність особливо підкреслюється ось такими хатинками. Сьогодні рідко зустрінеш таку красу.
"Зроби неможливе - викинь сміття в урну!" - закликає місцевий магазин. А й дійсно - дивлячись на деякі краєвиди складається враження, що немає на світі нічого важчого ніж прибрати за собою сміття. Але про сміття та людську дурість поговоримо пізніше. А поки що - насолоджуємося місцевим колоритом.
Ще один цікавий будинок - поєднання минулого та сучасності.
Саме так виглядає дах, котрий з'їхав!
У кущах причаїлася цікава хатинка.
В Орестові куди не глянь є старі дерев'яні будинки. Чи то з не звички вони в очі кидаються. А ще з них багато закинутих. Як ось цей. Хтось його будував, старався прикрашав, кожен ромбик вимальовував. Скільки там поколінь виросло? Скільки дітей полетіло в світ? І ось сьогодні цей вітчий дім виявився нікому не потрібним.
Але не будемо про сумне.
В Орестові є цікава криниця. Таких ще не бачила! Вона особлива тим, що сюди влазило 2 відра: поки одне опускалось, друге уже підіймалось вгору з крижаною водою.
Тут потрібне уточнення: відра на корбі були закріплені таким чином, що поки одне відро піднімається, інше опускається в криницю. Неймовірно!
Всередині криниця викладена з каменю і має дійсно незвично великий діаметр.
[Нам розповіли причину занепаду цієї криниці. Трагічну та жорстоку, як і всі буремні 90-ті роки нашої історії. Виявляється ця криниця справно давала чисту воду всьому кутку на селі буквально до початку 1990-х років. Саме в той період в Здолбунові автівкою було збито людину, жителя цього кутка, одним із високих міліцейських чинів. Продажні затяжні суди звісно були не на боці простого жителя і справу було зам'ято. І ось тут відкривається всі жахи 90-х. Замість того, щоб лишити бідолагу в спокої, котрий і так не довів у суді причетність міліціонера до скоєного злочину, йому було вирішено відомстити, а заодно і всім іншим селянам, щоб їм показати їхнє місце. В криницю із чистою водою, котра служила людям сотні років було вкинуто якусь гидоту. Після чого воду із неї стало неможливо пити і вона поступово прийшла в той стан, котрий видно на сьогоднішніх фото]
Відразу за парканом сільського клубу знайшли ось таку склотару. Тут була наливайка, а використану тару люб'язно викладали в ось такі композиції. Схоже на інсталяцію у стилі треш арт.
Далі було місцеве кладовище. Старе об'єднане з новим кладовищем. На старому серед хащ виднівся постамент, та кому він було не розібрати.
Попід забором валявся пам'ятник. Напевно, комусь з радянських військових. Але навіщо викидати так?
[Ця тумба й дійсно виявилася колишнім надгробком радянського солдата Рибальченко. Але її викинули лише за тієї причини, що вона своє відслужила і цьому воїну було встановлено новий гарний пам'ятник, а могила знаходиться постійно в доглянутому стані. Дуже шкода, що місцеві жителі, котрі знаходилися на могилках в той день не змогли нам пояснити що це за металева тумба.]
А ось подібне вшанування на свіжій могилі бачу вперше! Розумію, коли ставлять склянку з водою та хлібом - щоб померлого не мучив голод та спрага по дорозі до раю (ну чи куди там заслужив при житті).
Краєвиди околиць Орестова.
Повертаємося до Ільпіня дорогою понад ставками. Поля, поля, безкраї горбисті поля. В тому є шарм нашої Здолбунівщини.
Який ставок без місцевого птаства? Домашні качки та гуси мирно співіснуюсь з дикими лебедями. Але цю картину ідилії зіпсував смітник, який влаштували біля самісінької води.
А ось геть поруч смітник-крематорій. Тут не тільки пляшки і обгортки, але і пластикові вінки з найближчого кладовища, які тут і спалювались. Тобто, на території кладовища цей пластики не спалюють, щоб не тривожити душі померлих.А от зробити смітник біля водойми, де ловлять рибу, яку потім споживають у їжу, де купаються діти а дорослі - це нормально. Душі живих тривожити можна, поки ті живі :-)
Весь берег ставу всіяний горами сміття. Все це гниє та потрапляє у воду. Богдашівська сільрада стрімко доганяє Здовбицьку сільську та Мізоцьку селищні ради по екологічній небезпеці.
В селі не обійтись вже сьогодні без цього залізного коня.
Поїхали далі, на так звану Ільпінську гірку. Коли ще цими дорогами не було такого активного транспортного руху, місцевим дітлахам взимку не було кращого часопроведення, ніж сковзання на санях чи мішках з соломою з цієї гірки. А гірка там знатна! Чого вартий цей краєвид!
А ще на фото є гарний великий стадіон! Місцеві хлопчаки дуже люблять футбол. І навіть дорослі мають свою футбольну команду - "Хаос". Це все, що є для розвитку сільської молоді (благо, Здолбунів під боком) От тільки на стадіоні випасають коней та кіз, а футбол грають оминаючи сліди життєдіяльності тварин.
До речі, це вигляд на нову богдашівську церкву. Точніш на дві - та, що вже з куполами - Хрестовоздвиженська, та нову, праворуч, ще недобудовану.
Унікальне місце і фото. Звідси видно відразу 4 православні храми (коли добудують ще один, буде - 5)!
 |
| Свято-Дмитрівська церква с.Ільпінь, здолбунівського району. |
Знову ж таки на височині розміщена церква села Ільпінь, купола якої чудово видно з траси Рівне-Остріг.
Трохи художнього фото проти сонця.
До речі, в Ільпіні теж є серйозна охорона. Яка ще й гавкає.
І ще трішки Здолбунова.
В Богдашеві є ще одна Хрестовоздвиженська церква. На тлі скандалів навколо нової, ця губиться в тіні. А дарма. Один з найстаріших храмів Здолбунівщини, якому вже більше 300 років. До того ж це пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення. Поруч добудовано вже нову дзвіницю.
Церква з іншого боку. Державний прапор, статуя Божої матері на невеличкому сільському майдані.
Ще не так давно, це була єдина церква на 3 села (Богдашів, Ільпінь, Кошатів). Кожну недільну службу тут було дуже багато людей, а у святкові дні і на дворі не було ніде яблуку впасти.
Будинок в Богдашеві з характерною чеською архітектурою.
Мир вам! Частіше озирайтесь, і ви побачите цікаве у буденних речах!
