Російський туристичний портал про Здолбунівщину. Частина 1.

В процесі пошуку певної інформації на теренах Інтернету, наштовхнувся на сайті only-maps.ru на таку статтю про Здолбунівщину, хоча оригінальна її назва "Ровненщина туристическая – город Здолбунов". Цікаве в цьому матеріалі є те, що опублікований він 23 серпня 2017 року, тобто вже 3 роки як йде війна. Висвітлена тема Гурб та УПА. Коротко, та вона є. Без будь-яких коментарів про ті події, лише факти.

Певно цей матеріал брався десь із інших російськомовних українських ресурсів, особливо розвеселила фраза в останньому абзаці: "...А воздух насыщен историей, традициями и обычаями наших предков-украинцев...". Звісно не обійшлося без дурниць у матеріалі, приміром: "..Все, кто путешествуют этим краем, имеют возможность посмотреть на древние мельницы-ветряки и окунуться в будни давно забытой хуторской системы хозяйствования...". Загалом він викладений досить неупереджено. Та досить зайвих слів, ось публікую оригінальний матеріал.

Ровненщина туристическая – город Здолбунов



Впервые название поселения Здолбунов (Долбунов) упоминается в акте 1497 г., по которому Великий князь Литовский Александр дарит князю Константину Острожскому вместе с другими поселениями и село Долбунов. Современное название существует начиная с 1629 г.
Название Долбунов может происходить, как предполагают ученые, от слова «долбить» (местные жители в меловых шахтах долбили мел) или связано с старославянским племенем дулебов, проживавших здесь в VI -Х вв.
Начиная с X в. , со времени образования Киевского государства, земли дулебов входят в ее состав, а с 1199 г. - в Галицко-Волынское княжество. С 1569 г., после Люблинской унии, Здолбунов принадлежит Польше.
Во время освободительной борьбы 1648-1654 гг. в окрестностях Здолбунова, неподалеку от села Тайкуры, находился штаб войска Б. Хмельницкого.

В 1793-1795 гг. Правобережная Украина отошла к России. С отменой крепостного права в 1861 г. и усилением развития капиталистических отношений Здолбунов экономически развивается, заметно растет количество населения. Толчком для развития города стало строительство в 1873 г. железной дороги Киев - Брест-Литовский. В 1884 г. благодаря братьям - чехам Елинекам был построен цементный завод. Центр формируется у паровозного депо вокзала, где проходила центральная улица с тротуаром, газонами, керосиновыми светильниками. В городе работали частные паркетная фабрика, литейно-механический завод, две мельницы, магазины, трактиры, маленькие мастерские. Праздничные краски в жизнь города вносили ежегодные ярмарки.
В 1910 г. в городе заложена церковь Святой Екатерины и Высшее учебное железнодорожное училище. С 1903 г. Здолбунов относится к категории внештатных городов. Численность населения в 1908-1911 гг. достигла почти 10 тыс. человек.
Во время Первой мировой войны и революционных событий 1917 г. Здолбунов «посетила» конница С. М. Буденного и К. Е. Ворошилова, действующую армию УНР, штаб которой во главе с С. Петлюрой находился на железнодорожной станции. С 1920 до 1939 г. в городе была установлена польская власть, и Здолбунов стал уездным центром Волынского воеводства.
Во время Второй мировой войны этот край был центром деятельности УПА. Здесь формировались ее боевые подразделения, базировались старшинские школы, подпольные типографии, штабы УПА ( Юг и Север). 21-22 ноября 1943 г. в с. Будераж в помещении ныне действующей школы состоялась первая конференция порабощенных народов Восточной Европы и Азии. После окончания войны в США был создан Антибольшевистский блок порабощенных народов (ныне - Ассамблея блока народов Европы и Азии за свободу и независимость с центром в г. Мюнхене).
В Здолбунове по ул. Грушевского в 1997 г. в память жертв политических репрессий и погибших за свободу Украины построена Часовня Святых Петра и Павла на месте разрушенной церкви Успения Пресвятой Богородицы.
Исторически памятными для украинского народа являются гурбенские события. 23-25 ​​апреля 1944 г.в Гурбенских лесах произошел крупнейший бой в истории вооруженного противостояния УПА советским военным подразделениям, в котором было задействовано около 30 тыс. человек. Во время войны села Гурбы и Святое были уничтожены в польско-украинском противостоянии.
В конце 80-х в начале 90 -х годов жители района почтили память о величайшей битве формирований Украинской повстанческой армии за независимость Украины: на месте гибели повстанцев насыпали могилы, на них поставили кресты и построили часовню. Уже стало традицией ежегодно в период Пасхальных праздников проводить торжественное чествование павших в гурбенских лесах, на которое съезжаются представители не только района и области, но и других местностей.
Здолбуновщина славится своими природными заповедными богатствами. Одним из таких уникальных природных мест является село Святое, которое находится в самом центре новообразованного Дермано-Мостовского ландшафтного парка. Это одно из немногих мест Украины, где водится редкая форель. Это место является уникальным в силу двух обстоятельств: во-первых  вода здесь настолько чистая, что видно дно даже в самых глубоких местах; во-вторых, благодаря источникам, пульсирующие с песчаного дна , вода имеет постоянную температуру - около 6 градусов тепла  которая не меняется даже в самые зимние морозы и жаркие летние дни.
На окраине с. Гильча есть знаменитое по всей Волыни урочище Святого Николая с источниками-близнецами в каменном гроте. Здесь бьют из-под земли чистые источники лечебной холодной воды. Считалось, что эти источники не просто громовые, а выбиты Божьими молниями, и поэтому является целебными. Родниковая вода, вытекая из-под холма, проходит через слои мела, глины, песка и очищается естественным путем. Она содержит много полезных элементов, в случае регулярного употребления помогает лечить болезни желудочно-кишечного тракта, почек. Это место известно далеко за пределами области, сюда ежедневно приходят и приезжают люди, чтобы набрать святой целебной воды. В течение многих веков источник в урочище Святого Николая является местом паломничества.
По-особому источник Святого Николая почитают на праздник весеннего Николая 22 мая. Здесь проводятся многолюдные богослужения. Еще повстанцы Северина Наливайко смаковали эту воду. Утоляли жажду и омывали ею свои раны казаки войска Богдана Хмельницкого, возвращавшихся из-под Берестечко. Недалеко от источников, на перекрестке современных дорог Здолбунов-Острог и Гильча - Миротин, казаки похоронили павших в бою собратьев и , по христианскому обычаю, насыпали могилу. Сохранила земля прах казацкий. И в знак уважения в 1963 г. здесь, на кургане , построили памятник Богдану Хмельницкому.
Все, кто путешествуют этим краем, имеют возможность посмотреть на древние мельницы-ветряки и окунуться в будни давно забытой хуторской системы хозяйствования. Здесь, на Здолбуновщине, в селах Старая Мощаница, Малая Мощаница, Ступно, Новая Мощаница, Мосты и до сих пор еще многие проживают на отдаленных от центра села живописных холмах или в ложбинах. Радуют глаз старые, построенные из нетесаных бревен, дома, покрытые черепицей, а иногда и соломой, обсаженные яблочными и вишневыми садами. А воздух насыщен историей, традициями и обычаями наших предков-украинцев. Голубым цветом волн и зеленью берегов влечет к себе размещенный посреди леса Будеражский пруд, на берегах которого всегда много отдыхающих. В течении весенне-осеннего периода почти ежедневно здесь ставят палатки люди, которые стремятся забыть хотя бы на несколько дней  городскую суету, непрерывный поток информации и  загрязненные воздух и воду. Не пугают отдыхающих и зимние морозы. Ведь далеко не везде в наше время, можно полюбоваться такими зимними видами, манят к себе серебром инея, скрипучим звуком снега и атмосферой покоя, которого так не хватает каждому из нас. Именно в такую ​​зимнюю сказку можно попасть, посетив села Святое, Мосты, Будераж и др.

Здолбунів: який би він міг бути. 1980 рік.

Історія складається із сотень тисяч запитань: "А що, якби...?". Якби відбулося та чи інша подія. Якби виграли ті, а не інші. Якби побудували все те, що планували тощо.
Сьогодні ми розглянемо якраз останнє запитання і об'єктом нашого блогу стане амбіційний, та не реалізований проект будівництва на початку 80-х в місті Здолбунів будинку культури на 1000 глядачів.

Матеріал для блогу в мене був ще у 2017 році, але тільки ось видався гарний вихідний день щоб його вивчити та підготувати для публікації.

Здолбунівщина - земля Волинська. Нова книга від Володимира Остапука!

Увага всім краєзнавцям Здолбунівщини та Волині!
Щойно отримав нову книгу Володимира Остапука "Здолбунівщина - земля Волинська. Частина II". Кожен шанувач  книг знає це неймовірне відчуття ейфорії від запаху свіжої поліграфічної фарби та в передчутті цікавого матеріалу.
 
Володимир Остапук є членом Національної спілки краєзнавців України. Його дослідження будуть дуже цікавими не тільки для місцевих краєзнавців, а й для всіх, хто вивчає історію Волині. Книги автора відрізняються академічним підходом з чітким посиланням на історичні документи та архівні матеріали.

272 сторінки цієї книги насичені великою кількістю графічного матеріалу. Це й історичне фото і гравюри, малюнки, фотокопії документів тощо.
 
 Ось зміст, можна відразу побачити наскільки широке коло соціально-економічних питань тієї епохи висвітлено в книзі.

Для кращого орієнтування в часових епохах, зробив невеличку підказку. Сподіваємось на наступні частини книги автора, котрі без сумніву будуть особливим бестселером, адже ми живемо в епоху новітньої історії.
Придбати книгу можна в магазині "АБЕТКА" навпроти Здолбунівської міської ради.

Здолбунівський цемент. Що і звідки? Частина перша - кар'єр.

Спілкуючись щодня із жителями нашого міста Здолбунова, виявилося, що більшість із них ніц не знають про технологію та етапи виготовлення цементу, окрім як те, що він робиться на цементному заводі (логічно, еге ж!). Спробуємо провести невеличкий і цікавий лікбез по цьому питанню. Хто не є жителем Здолбунова, задасть логічне запитання: а навіщо це їм, жителям міста, здалося? А все тому, що в місті Здолбунів знаходиться велика цементовня (цементний завод), нині - ПАТ "Волинь-Цемент" ПАТ "Дікергофф Цемент Україна". Буду використовувати власні фото різних років та один малюнок з інтернетів.
Отже, перед тим як розказати про безпосередньо здолбунівську цементовню, трішки зануримося у теоретичну частину процесу виробництва цементу. Щоб не повторюватися та не нудити в блозі, коротко та ясно читаємо ПРО ЦЕМЕНТ на Вікіпедії.

Щоб це було більш наглядно, та для тих, кому не ліньки розібратися я підготував схематичне зображення технологічного процесу виробництва цементу двома способами - мокрим та сухим. Останній на здолбунівській цементовні не використовується, тому зосередимося на першій. (Ну ще є комбінований та напівсухий способи, але лишимо ці тонкощі для технологів). Більш детальну схему дивись в кінці блогу.

 
Цемент не є природним матеріалом. Його виготовлення - процес дороговартісний та енергойомкий, та результат того вартий - на виході отримують один із самих поширених будівельних матеріалів, котрі використовують як самостійно, так і в якості складового компоненту інших будівельних матеріалів (бетон, залізобетон тощо).

Цементні заводи, як правило, знаходяться поруч місця видобування сировини для виробництва цементу.

У випадку здолбунівської цементовні це правило теж працює - як старий, так і новий цементні заводи розміщуються на відстані буквально трьох кілометрів від крейдяного кар'єру. (На фото зверху чудово видно новий цементний завод із вершини кар'єру)

А ось вигляд із тієї ж вершини на центр Здолбунова та видно труби старого заводу.

 Отож, повернемося до технологічного процесу. Виробництво цементу включає два етапи: перший - отримання клінкеру, другий - доведення клінкеру до порошкоподібного стану з добавленням до нього гіпсу або ж інших домішок.


Перший етап найзатратніший, саме на нього приходиться 70% собівартості цементу.




Перша стадія - це видобування сировинних матеріалів.


 Розробка вапнякових покладів ведеться звичайним зносом, тобто частину гори "зносять вниз", відкриваючи тим самим прошарок жовтувато-зеленого вапняку, котрий використовується для виробництва цементу.

Цей слой знаходиться, як правило, на глибині до 10 метрів.

 Неймовірні краєвиди тут повсюди.

Оператор ковшового екскаватора в здолбунівському кар'єрі.

Ці велетні працюють від електричного струму, саме тому до них потрібно прокладати товсті силові кабелі.

 Займаються цим не менш сильні чоловіки.

Екскаватори вгризаються все глибше та глибше в нетрі гори, утворюючи тераси.

 Обслуговує ці екскаватори ціла армія самоскидів.

 
 Вони возять крейду та суглинки до жорен, котрі розташовуються на території кар'єру. Ці жорнова розмелюють сировину, потім її подають в басейн, змішують з водою і все це ретельно розмішується.

Цю крейдяно-суглинкову суміш  методом гідротранспортування (по трубі) подають прямісінько на виробничий майданчик заводу на відстань 3,6 кілометри! Цей метод був впроваджений десь у 70-х роках минулого століття.

Ну ось, власне, і все, що стосується цієї ланки виробництва. Подальші етапи виробництва цементу я розповім в наступних блогах, ну а поки ще покажу цікавинки, котрі можна побачити в здолбунівському крейдяному кар'єрі.
 
На самих нижчих щаблях кар'єру утворюються невеликі озерця зі своєю унікальною рослинністю.
 
 Ось фото 2005 року. Гарно видно каскади кар'єру.

 А ось фотографія острівця посеред озера в кар'єрі. В озері дуже  чиста вода. Але оскільки це промислового зона, купатися тут заборонено, зважайте на це, відвідуючи цю водойму.
 
 Знову ж таки фото, котре я зробив в 2005 році.
 
Свого часу відвали породи в кар'єрі впали до вподоби велоекстремалам. Вони залюбки ганяли з них.

Звісно це дуже небезпечно і ми їх засуджуємо ))

А в спекотну днину, після покатух, завжди можна було прийняти крутий душ під струменем води, котрий під тиском в кілька атмосфер виривався в невеликих тріщинах труби.

А в старому кар'єрі екстремали з радістю пригали на роверах із одного з карнизів кар'єру.

Безумство чистої води, та такий він екстремальний спорт.

На сьогодні все. В наступних частинах побачимо що ж відбувається в цехах самого заводу і непростий шлях перетворення природних матеріалів у високотехнологічний будівельний матеріал.
Кому видалося що не розкрита тема історії цементовні, читаємо ось цю статтю на сайті "Нового життя".  І хоч вона 2011 року, і завод змінив юридичну назву та генерального директора, глобально нічого не змінилося, стаття цікава.

Стаття про ПОРТЛАНДЦЕМЕНТ.

Прошу відписуватися всім, хто причетний до цементовні і виправляйте допущені значні помилки. Все-таки писав на свій хлопський розум і можу не до кінця розбиратися в карбонатних породах :)) Ставтеся з розумінням.


Автори жодним чином не підтримують та засуджують будь-яке проведення дозвілля на території здолбунівського кар'єру. Важка техніка, високі тераси, які можуть обсипатися, невпорядкована для купання водойма - це все об'єкти підвищеної небезпеки!


Доповнення від 11/07/2017: Як і очікувалося, була конструктивна критики від технологів, тому розміщу більш розширену технологічну схему, якщо це раптом кому цікаве.

Буща: 44 кілометри від Рівного до неземної краси!

Неділя, маршрутка, друзі, дорога до Бущі. Їдемо подивитися на село в переддень фесту "Буща Папороть". Цікаво все. Таке відчуття що їдеш десь в тур вихідного дня в Карпати.

Вирішили їхати ми маршрутівкою на 8-25 "Рівне-Буща". Доречі, хто захоче спланувати свою поїздку на фестиваль 6-7 липня, ОСЬ ТУТ ми підготували розклад маршруток на Бущу.
Людей чимало. Стоїмо. Одним словом маршрутка як маршрутка ))
 Ми як джентльмени тряслися навстоячки, Анька ж примостилася біля якогось вусатого дядька і грілася як кицька біля вікна.
Кусок дороги від Будеража до Бущі маршрутівка повзе зі швидкістю 20 км/год, а тому шофер із неймовірним сумом в очах розповідав певно своєму колєзі про чергові шоферські поневіряння, ну там: побиті диски, полопані ресори ... і ваабще двигун вже давно потрібно було б перебрати. Ех, ось таке воно нелегке життя маршрутчиків на Здолбунівщині.
Ну от ми і на місці. Майже десята ранку. Люди прямують до церкви. Всі гарно зодягнені, дітвора у вишиванках.
 Відразу під горою - сільський пожежний став. Краса неймовірна. Нажаль, купання тут заборонено.
Затоплений човен.
Неймовірно крута інженерна споруда! Виглядає як провалля посеред ставу. І тут же, дорослі, далеко не дурні хлопці закидають ідеї: О круто туди залізти! А я навіть спущусь. Та нє, тра мотузка. Одним словом ... діти.
І тільки Аня як профі фотографувала їхні забавки.
Піднімаємось на гору, і робимо трешакове фото, а-ля 90-і: "Ну сфоткай тіпа я тримаю його на долоні" ... ве-е-е-е-е, але ржачно.Чорти мене жаритимуть в пеклі за таке фото ))

 Із вершини відкривається гарний краєвид на західну околицю села.
Ну і апять Анька.
Виходячи на гору із лісу, несподівано натрапляємо на типовий придорожній хрест. Зазвичай їх ставлять на перехрестях, а тут на стежині попід лісом .... хм. Охорона від нечисті та відьом мандрівників, котрі входять до лісу?
Незграбні спроби Аньки стати супппермоделлю. Для нашого району - норм.
Це ми на вершині гори - тут розташовані, здається, три вулиці: Печери, Залісся і ще якась, не пам'ятаю. Навколо доглянуті поля та садиби. Дружнє фото біля паркану однієї з них.
Спускаємось від цього паркану прямо вниз, і за 200 метрів виходимо до Свято-Михайлівської церкви.
Вона є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення і охороняється законом. Збудована вона була у 1858 році на місці старого храму.
На погості церкви знаходяться старовинні кам'яні хрести.
Із церковного подвір'я відкривається краєвид на низів'я річки Збитинки та галявину, де буде відбуватися фестиваль.
А ось, власне, і вона, якщо взяти телеоб'єктив.
Спускаємось в долину. Піщана дорога та криниця біля дороги.
Місцева дітвора розповіла нам про майбутній фестиваль і що до них приїдуть байкери ))
Дорога до Новомалина та Остріг. Великі калюжі стоять із-за того, що вчорашній суботній день був неймовірно дощовий (навіть шкода велосипедистів, котрі саме в цей час їздили дорогами Національного парку "Дермансько-Острозький" в рамках велоівенту "Велика пригода в Дермансько-Острозькому").
Ідемо до сільради та магазину. По дорозі бачимо нову фігуру Божої матері, котра встановлена коло джерела на південній околиці села.
Вороні коні неймовірної краси, стриножені та спарені, паслися поруч.
Повертаємось назад, до місця проведення фестивалю.
Бабусі повертаються якраз із церкви ...
 .... а хлопаки вже мандрували в сторону місцевого магазину "Сова".
Бачимо підготовчий етап створення вхідної брами фестивалю працівниками НПП "Дермансько-Острозький".
Йдемо до річки Збитинки, і по дорозі зустрічаємо дружелюбну жабку. Скільки не цілували - жабою і лишилася.
От ми і на Збитинці. Насолоджуємося новими помостами, які облаштував Національний парк для свята, котре відбудеться буквально через 5 днів.
Ми вирішили половити раків, і є чудова наживка ...
А от позаду видно греблю. І взагалі, місця тут неймовірно казкові.
.... і все-таки Анька нас дістала, і величезна купа хмизу - майбутня купальська ватра якраз стане до нагоди. І тут ми згадали як в середньовіччі перевіряли чи жінка відьма. Раз вона не потопла в річці - відьма! На вогнище спалити. Але великий Перун зжалився, і не дивлячись на щільні хмари та наші прохання, блискавка таки не запалила багаття, а сірників у нас не було :(
Тому ми її просто лишили там і пішли далі ... ))
В черговий раз переконалися у неймовірній красі Бущі.
Повертаємося на маршрутку.
... ото туристи, завжди залишають по собі слід ... :))