Здолбунівщина - земля Волинська. Нова книга від Володимира Остапука!

Увага всім краєзнавцям Здолбунівщини та Волині!
Щойно отримав нову книгу Володимира Остапука "Здолбунівщина - земля Волинська. Частина II". Кожен шанувач  книг знає це неймовірне відчуття ейфорії від запаху свіжої поліграфічної фарби та в передчутті цікавого матеріалу.
 
Володимир Остапук є членом Національної спілки краєзнавців України. Його дослідження будуть дуже цікавими не тільки для місцевих краєзнавців, а й для всіх, хто вивчає історію Волині. Книги автора відрізняються академічним підходом з чітким посиланням на історичні документи та архівні матеріали.

272 сторінки цієї книги насичені великою кількістю графічного матеріалу. Це й історичне фото і гравюри, малюнки, фотокопії документів тощо.
 
 Ось зміст, можна відразу побачити наскільки широке коло соціально-економічних питань тієї епохи висвітлено в книзі.

Для кращого орієнтування в часових епохах, зробив невеличку підказку. Сподіваємось на наступні частини книги автора, котрі без сумніву будуть особливим бестселером, адже ми живемо в епоху новітньої історії.
Придбати книгу можна в магазині "АБЕТКА" навпроти Здолбунівської міської ради.

Здолбунівський цемент. Що і звідки? Частина перша - кар'єр.

Спілкуючись щодня із жителями нашого міста Здолбунова, виявилося, що більшість із них ніц не знають про технологію та етапи виготовлення цементу, окрім як те, що він робиться на цементному заводі (логічно, еге ж!). Спробуємо провести невеличкий і цікавий лікбез по цьому питанню. Хто не є жителем Здолбунова, задасть логічне запитання: а навіщо це їм, жителям міста, здалося? А все тому, що в місті Здолбунів знаходиться велика цементовня (цементний завод), нині - ПАТ "Волинь-Цемент" ПАТ "Дікергофф Цемент Україна". Буду використовувати власні фото різних років та один малюнок з інтернетів.
Отже, перед тим як розказати про безпосередньо здолбунівську цементовню, трішки зануримося у теоретичну частину процесу виробництва цементу. Щоб не повторюватися та не нудити в блозі, коротко та ясно читаємо ПРО ЦЕМЕНТ на Вікіпедії.

Щоб це було більш наглядно, та для тих, кому не ліньки розібратися я підготував схематичне зображення технологічного процесу виробництва цементу двома способами - мокрим та сухим. Останній на здолбунівській цементовні не використовується, тому зосередимося на першій. (Ну ще є комбінований та напівсухий способи, але лишимо ці тонкощі для технологів). Більш детальну схему дивись в кінці блогу.

 
Цемент не є природним матеріалом. Його виготовлення - процес дороговартісний та енергойомкий, та результат того вартий - на виході отримують один із самих поширених будівельних матеріалів, котрі використовують як самостійно, так і в якості складового компоненту інших будівельних матеріалів (бетон, залізобетон тощо).

Цементні заводи, як правило, знаходяться поруч місця видобування сировини для виробництва цементу.

У випадку здолбунівської цементовні це правило теж працює - як старий, так і новий цементні заводи розміщуються на відстані буквально трьох кілометрів від крейдяного кар'єру. (На фото зверху чудово видно новий цементний завод із вершини кар'єру)

А ось вигляд із тієї ж вершини на центр Здолбунова та видно труби старого заводу.

 Отож, повернемося до технологічного процесу. Виробництво цементу включає два етапи: перший - отримання клінкеру, другий - доведення клінкеру до порошкоподібного стану з добавленням до нього гіпсу або ж інших домішок.


Перший етап найзатратніший, саме на нього приходиться 70% собівартості цементу.




Перша стадія - це видобування сировинних матеріалів.


 Розробка вапнякових покладів ведеться звичайним зносом, тобто частину гори "зносять вниз", відкриваючи тим самим прошарок жовтувато-зеленого вапняку, котрий використовується для виробництва цементу.

Цей слой знаходиться, як правило, на глибині до 10 метрів.

 Неймовірні краєвиди тут повсюди.

Оператор ковшового екскаватора в здолбунівському кар'єрі.

Ці велетні працюють від електричного струму, саме тому до них потрібно прокладати товсті силові кабелі.

 Займаються цим не менш сильні чоловіки.

Екскаватори вгризаються все глибше та глибше в нетрі гори, утворюючи тераси.

 Обслуговує ці екскаватори ціла армія самоскидів.

 
 Вони возять крейду та суглинки до жорен, котрі розташовуються на території кар'єру. Ці жорнова розмелюють сировину, потім її подають в басейн, змішують з водою і все це ретельно розмішується.

Цю крейдяно-суглинкову суміш  методом гідротранспортування (по трубі) подають прямісінько на виробничий майданчик заводу на відстань 3,6 кілометри! Цей метод був впроваджений десь у 70-х роках минулого століття.

Ну ось, власне, і все, що стосується цієї ланки виробництва. Подальші етапи виробництва цементу я розповім в наступних блогах, ну а поки ще покажу цікавинки, котрі можна побачити в здолбунівському крейдяному кар'єрі.
 
На самих нижчих щаблях кар'єру утворюються невеликі озерця зі своєю унікальною рослинністю.
 
 Ось фото 2005 року. Гарно видно каскади кар'єру.

 А ось фотографія острівця посеред озера в кар'єрі. В озері дуже  чиста вода. Але оскільки це промислового зона, купатися тут заборонено, зважайте на це, відвідуючи цю водойму.
 
 Знову ж таки фото, котре я зробив в 2005 році.
 
Свого часу відвали породи в кар'єрі впали до вподоби велоекстремалам. Вони залюбки ганяли з них.

Звісно це дуже небезпечно і ми їх засуджуємо ))

А в спекотну днину, після покатух, завжди можна було прийняти крутий душ під струменем води, котрий під тиском в кілька атмосфер виривався в невеликих тріщинах труби.

А в старому кар'єрі екстремали з радістю пригали на роверах із одного з карнизів кар'єру.

Безумство чистої води, та такий він екстремальний спорт.

На сьогодні все. В наступних частинах побачимо що ж відбувається в цехах самого заводу і непростий шлях перетворення природних матеріалів у високотехнологічний будівельний матеріал.
Кому видалося що не розкрита тема історії цементовні, читаємо ось цю статтю на сайті "Нового життя".  І хоч вона 2011 року, і завод змінив юридичну назву та генерального директора, глобально нічого не змінилося, стаття цікава.

Стаття про ПОРТЛАНДЦЕМЕНТ.

Прошу відписуватися всім, хто причетний до цементовні і виправляйте допущені значні помилки. Все-таки писав на свій хлопський розум і можу не до кінця розбиратися в карбонатних породах :)) Ставтеся з розумінням.


Автори жодним чином не підтримують та засуджують будь-яке проведення дозвілля на території здолбунівського кар'єру. Важка техніка, високі тераси, які можуть обсипатися, невпорядкована для купання водойма - це все об'єкти підвищеної небезпеки!


Доповнення від 11/07/2017: Як і очікувалося, була конструктивна критики від технологів, тому розміщу більш розширену технологічну схему, якщо це раптом кому цікаве.

Буща: 44 кілометри від Рівного до неземної краси!

Неділя, маршрутка, друзі, дорога до Бущі. Їдемо подивитися на село в переддень фесту "Буща Папороть". Цікаво все. Таке відчуття що їдеш десь в тур вихідного дня в Карпати.

Вирішили їхати ми маршрутівкою на 8-25 "Рівне-Буща". Доречі, хто захоче спланувати свою поїздку на фестиваль 6-7 липня, ОСЬ ТУТ ми підготували розклад маршруток на Бущу.
Людей чимало. Стоїмо. Одним словом маршрутка як маршрутка ))
 Ми як джентльмени тряслися навстоячки, Анька ж примостилася біля якогось вусатого дядька і грілася як кицька біля вікна.
Кусок дороги від Будеража до Бущі маршрутівка повзе зі швидкістю 20 км/год, а тому шофер із неймовірним сумом в очах розповідав певно своєму колєзі про чергові шоферські поневіряння, ну там: побиті диски, полопані ресори ... і ваабще двигун вже давно потрібно було б перебрати. Ех, ось таке воно нелегке життя маршрутчиків на Здолбунівщині.
Ну от ми і на місці. Майже десята ранку. Люди прямують до церкви. Всі гарно зодягнені, дітвора у вишиванках.
 Відразу під горою - сільський пожежний став. Краса неймовірна. Нажаль, купання тут заборонено.
Затоплений човен.
Неймовірно крута інженерна споруда! Виглядає як провалля посеред ставу. І тут же, дорослі, далеко не дурні хлопці закидають ідеї: О круто туди залізти! А я навіть спущусь. Та нє, тра мотузка. Одним словом ... діти.
І тільки Аня як профі фотографувала їхні забавки.
Піднімаємось на гору, і робимо трешакове фото, а-ля 90-і: "Ну сфоткай тіпа я тримаю його на долоні" ... ве-е-е-е-е, але ржачно.Чорти мене жаритимуть в пеклі за таке фото ))

 Із вершини відкривається гарний краєвид на західну околицю села.
Ну і апять Анька.
Виходячи на гору із лісу, несподівано натрапляємо на типовий придорожній хрест. Зазвичай їх ставлять на перехрестях, а тут на стежині попід лісом .... хм. Охорона від нечисті та відьом мандрівників, котрі входять до лісу?
Незграбні спроби Аньки стати супппермоделлю. Для нашого району - норм.
Це ми на вершині гори - тут розташовані, здається, три вулиці: Печери, Залісся і ще якась, не пам'ятаю. Навколо доглянуті поля та садиби. Дружнє фото біля паркану однієї з них.
Спускаємось від цього паркану прямо вниз, і за 200 метрів виходимо до Свято-Михайлівської церкви.
Вона є пам'яткою архітектури та містобудування місцевого значення і охороняється законом. Збудована вона була у 1858 році на місці старого храму.
На погості церкви знаходяться старовинні кам'яні хрести.
Із церковного подвір'я відкривається краєвид на низів'я річки Збитинки та галявину, де буде відбуватися фестиваль.
А ось, власне, і вона, якщо взяти телеоб'єктив.
Спускаємось в долину. Піщана дорога та криниця біля дороги.
Місцева дітвора розповіла нам про майбутній фестиваль і що до них приїдуть байкери ))
Дорога до Новомалина та Остріг. Великі калюжі стоять із-за того, що вчорашній суботній день був неймовірно дощовий (навіть шкода велосипедистів, котрі саме в цей час їздили дорогами Національного парку "Дермансько-Острозький" в рамках велоівенту "Велика пригода в Дермансько-Острозькому").
Ідемо до сільради та магазину. По дорозі бачимо нову фігуру Божої матері, котра встановлена коло джерела на південній околиці села.
Вороні коні неймовірної краси, стриножені та спарені, паслися поруч.
Повертаємось назад, до місця проведення фестивалю.
Бабусі повертаються якраз із церкви ...
 .... а хлопаки вже мандрували в сторону місцевого магазину "Сова".
Бачимо підготовчий етап створення вхідної брами фестивалю працівниками НПП "Дермансько-Острозький".
Йдемо до річки Збитинки, і по дорозі зустрічаємо дружелюбну жабку. Скільки не цілували - жабою і лишилася.
От ми і на Збитинці. Насолоджуємося новими помостами, які облаштував Національний парк для свята, котре відбудеться буквально через 5 днів.
Ми вирішили половити раків, і є чудова наживка ...
А от позаду видно греблю. І взагалі, місця тут неймовірно казкові.
.... і все-таки Анька нас дістала, і величезна купа хмизу - майбутня купальська ватра якраз стане до нагоди. І тут ми згадали як в середньовіччі перевіряли чи жінка відьма. Раз вона не потопла в річці - відьма! На вогнище спалити. Але великий Перун зжалився, і не дивлячись на щільні хмари та наші прохання, блискавка таки не запалила багаття, а сірників у нас не було :(
Тому ми її просто лишили там і пішли далі ... ))
В черговий раз переконалися у неймовірній красі Бущі.
Повертаємося на маршрутку.
... ото туристи, завжди залишають по собі слід ... :))