"Посьолок" - маленький пасинок великого Здолбунова

Посьолок, Селище, Здолбунів-2. 
Живучи в Здолбунові, Селище для мене - це набір типових картинок, котрі я спостерігав із року в рік з вікна маршрутівки Рівне-Здолбунів. Цементовня - ставок - п'ятиповерхівки - базарчик - облізлі гаражі - недобудована школа - яма із перманентною величезною калюгою в низинці - Квасилів. Ввечері - все у зворотньому напрямку і в сутінках. Якщо коли і доводилося бути тут по справах, то далі центру я не ходив. 



Приблизно такі ж стосунки з Посьолком були і в Юлі, котра і склала мені компанію у туристичному турі по Селищу. (Так-так, я знаю що "Посьолок" то не українське слово, а тра говорити "Селище", але я житель нашого міста, і використовую поширені тут топоніми, тому буду вживати обидва слова).

Не буду описувати нашу подорож в хронологічному порядку, а розділю на рубрики.

ДОЗВІЛЛЯ ТА ПРИРОДА
Зі значної частини селища чудово проглядається цементний завод. Сакральний сенс в цьому є. Працівники, котрі прийшли додому після трудового дня, відпочиваючи, мають змогу насолоджуватись виглядом улюбленого заводу. 

Ставок. Обійшовши Селище, я гадаю, що ставок посідає центральне місце у відпочинково-розважальній програмі його жителів.
 Не дивлячись на ранню весну, ставок виглядає красиво: доглянутий і чистий пляж, гарні верби, дитячі ігрові майданчики. 
Але сама вода тут ... Воістину захоплююсь сміливцями, котрі тут купаються, і шкода їхніх дітей, котрим дозволяють тут купатися. 
Тут же спостерігаємо закинутий, я так гадаю, водяний каскад. Це бетонне чудо совєтськой архітектури мало радувати око трудяги-цементника після його важкої зміни.
 Навколо Селища розкинулися дбайливо розчищені грядочки, відразу під вікнами п'ятиповерхівок.
Зайшовши в середину дворів, виявилось, що грядочки дбайливо розкинулися і там. Правда тут вони були обгороджені жахливими на вигляд, але я так розумію - дієвими, парканами. Саме тут доречний вислів - зроблені вони були з "гівна та палок" :)

Завітавши у сусідній дворик ми були неймовірно вражені побаченим.
Гойдалки, пісочок, столик та лавочки, пеньочки та скати - дитячий рай.
Ось що значить любити свій двір та дітей.
Жахлива трансформаторна будка розмальована чудовими позитивними картинками.
Одна з багатьох кормушок та грачівень, котрі були на деревах.

Йдемо далі оглядати місця для культурного відпочинку та заклади освіти.
Міський будинок культури.
 "Бюджетний" варіант БКЦ )). Сталінський ампір у своїй красі. Більше про це - ТУТ.
 
Здолбунівська ЗОШ №3

"Красуня та Чудовисько" 

Здолбунівська ЗОШ №3
Ось Красуня.

Недобудовані корпуса Здолбунівської ЗОШ №3
... а ось Чудовисько

Є тут також стадіон, баскетбольна площадка, де чимало молоді проводять свій час. В Селищі проживає дуже багато молоді.
Схематичне розташування Селища
 
 ЖИТЛО НА ПОСЬОЛКУ

Гадаю, розвиток Посьолка в архітектурному плані можна поділити на три етапи.  
  • 1-й етап: власне закладення Селища та будівництво перших дво- та трьохповерхівок для працівників нового цементного заводу. Історію заводу читаємо ТУТ. Щодо Селища, ось цитата: "...Однак стиснене положення заводу, який знаходився у центральній частині міста не дозволяло значно збільшити його потужність. Тому у 1948 році урядом тодішнього СРСР було прийнято рішення про будівництво потужностей по виробництву цементу за межами міста Здолбунова. У1952 році розпочалося будівництво Ново-Здолбунівського цементного заводу. Через чотири роки перші технологічні лінії було введено в експлуатацію. Одночасно почалося і будівництво селища цементників... ";
  • 2-й етап: розвиток приватного сектору та будівництво нових п'ятиповерхівок;
  • 3-й етап: сучасний приватний сектор та нова інфраструктура
Сім сестер. Сім трьохповерхівок поруч. Навколо - ідеальна чистота.


Центральний проспект - окраса Селища. Знову звертаю увагу на чистоту та доглянутість лавочок.
Кожна двоповерхівка має свій колір та архітектуру. Просто неймовірно! 
Розмістити тут фото кожної з них не дозволяє ні здоровий глузд ні розмір блогу, потрібно приїхати і самому це побачити.
А це типова сучасна п'ятиповерхівка. Немає сенсу викладати купу фото цих домів, нічого цікавого.
Сучасні приватні садиби.
Архітектура сучасного приватного сектору не передбачає двох однакових будинків. Всі хочуть вразити сусіда. Іноді доходить до повного абсурду, але то не наша справа. Але на цьому фото дійсно гарний та практичний будинок.
Вулиця Українська - кілометр кам'яних мурів. Найбільш гнітючі сучасні квартали приватних садиб. Всі повідгороджувались від сусідів височенними мурами. За парканами величезні собаки. Так і думав шо хтось вийде і вломить мені за те, що фотографую ))



СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Дуже хотілося обійтися без треша та негатива, але ж як не розказати про центр.
 Просто пару фото, без коментарів.
Залізні капути. Куди ж без них.
Не показуйте гостям центр Селища! Ведіть відразу у чисті дворики чи на ставок, або ж на бульвар, тільки не центр.
Зупинка та новий магазин продуктів. Доречі, пандус в цьому магазині - самий толковий в місті. Якісні перила, малий нахил і рельєфна плитка вказують на те, що власник дійсно турбується про інвалідів, а не зробив пандус для галочки.
Та трапляються приємні несподіванки.
Вчіться підприємці що значить любити свою справу та свою країну! Повага та вдячність цьому підприємцю за такі приємні дрібниці.

ДУХОВНЕ ЖИТТЯ
В Селищі можна спостерігати справжній бум будівництва культових споруд. Нагадаю, тут вже є одна церква, розташована на місцевому цвинтарі.
Церква Святого Івана Богослова УПЦ КП м.Здолбунів
Певно ця невеличка церква не справлялася з такою кількістю прихожан, тому було прийнято рішення побудувати вже велику церкву по вулиці Фабричній.
Будівництво нової церкви УПЦ КП.
Навіть назва церкви буде в честь того ж святого, але тут вже його ім'я зазначене на старослов'янський лад: Св. Іоанна богослова.

А раз такий стан справ, УПЦ МП і собі будує нову церкву.
Поки тут стоїть доволі дивна будівля, це певно каплиця. І дерев'яним забором обгороджена величезна площа, разом з котлованом зі сваями, де колись мав бути багатоповерховий дім.
Паспорт нової церкви. Такі знайомі форми ...
Так і є, це майже вилита Богдашівська церква. Так, трохи змінені розміри тих, чи інших елементів, і червоний колір цегли, але схожість є однозначно.

Так і живемо. Школа розсипається, зате маємо багате духовне життя. 

Цікаві хрести прикрасили в'їзди та виїзди з Селища.
Ви серйозно? В 21 столітті? Це така принада для туриста? В чому сакральний смисл цих черепів.

Загалом Селище залишило по собі купу позитивних емоцій:
  • там де немає торгашів - комунальники та місцеві жителі підтримують чистоту на високому рівні;
  • якщо не купатися, то ставок - прекрасне місце для відпочинку;
  • тут живуть люди, котрі люблять своє місто, і це відчувається відразу;
  • велика кількість молоді;
  • бульвар Цементників - неймовірний.
 Про негативні сторони не писатиму вже, і так виходить песимістично, а мета цього блогу - популяризація Здолбунівщини. 

Отож, знайдіть час відвідати Селище не тільки проїздом на Рівне, а й прогулятися тут з друзями чи рідними вам людьми.

Мир вам, жителі міста цементників.

P.S.: Офіційно не існує окремої адміністративної одиниці "Селище", "Посьолок", "Здолбунів-2". Є один, монолітний Здолбунів. Міцний, як бетон із портланд-цементу нашого заводу.  ... тра за рекламу брати гроші :)

5 коментарів:

  1. Якщо є один монолітний Здолбунів, то потрібно заходячи в автобус давати гроші і казати: "По місту", та платити 3 гривні і ні копійки більше.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ...і до Рівного платити 11грн, і ні копійки менше

      Видалити
  2. Адміністратор блогу видалив цей коментар.

    ВідповістиВидалити
  3. Гарно підмітив про школу. Таке відчуття що повертаємося в минуле.

    ВідповістиВидалити