Здовбиця - вулиця Перша, Микитові рови та "Солдатська дорога"

Чергова мандрівка Здовбицею вийшла доволі спонтанною та неймовірно насиченою. Я згодився скласти компанію Сані Войцеховському, котрий планував з'їздити в Микитові рови і подивитися, що потрібно зробити в плані прибирання до річниці вшанування героїв, котрі загинули там в 1944 році.

Розпочали рух ми від кладовища, котре розташоване на перетині вулиць Шосова та Третя.

Далі пройшли по Шосовій через центр, і вийшли на трасу Рівне-Остріг. Перетнули її і вийшли на вулицю Перша, котра власне, і бере свій початок саме тут.

На вулиці Першій дружньо розташувались як сучасні будинки, так і старенькі хатинки.



Криниця всередині викладена камінням.

Судячи по кам'яній кладці, це дуже стара криниця. Вона прикрашена словами великого Кобзаря, я більш ніж впевнений що вода в ній дуже смачна і життєдайна.

В одному з дворів грівся на сонечку ось такий от жучок. Побачивши нас, він боязно заховався за дерево і спостерігав на нами.

Коло знаку ми повернули праворуч та вийшли прямісінько на кладовище.
Старі клени ліниво спостерігали за нами.

Їхні стовбури, неначе руки старої людини, котра все життя важко працювала, із покрученими та товстими суглобами пальців.

Недалеко від входу на кладовище стоять три козацькі хрести.

Велика кількість дубових хрестів стоїть тут.

Одні в кращому стані, інші - в гіршому. Деякі з них от-от розсипляться...

... а деякі вже дожили свого віку.

Все в цьому світі має свій вік.

Що найцікавіше - на цьому кладовищі велика кількість могил із розп'яттями.



Виконані вони в схожій стилістиці, але дещо відрізняються один від одного.



Ось могила Солтисів, Ярини Тимошівни та Остапа Яковича.



З малесенького фото, котре чудово збереглося, на нас дивляться гарна жінка та мужній чоловік з гарними вусами.



На кладовищі знаходиться невеличка капличка. Загалом кладовище чистеньке та доглянуте. Навіть старі могилки не позаростали бадиллям.



Відразу від кладовища ми повернули на польову дорогу, котра і вела до Микитових ровів, дерева навколо яких вже виднілися вдалині.



Діловито диркотів тракторець. А може і сердито. Ще така рання весна, а він вже працює в поті чола.



Ось пам'ятний знак загиблим повстанцям.




Дата бою на обох табличках відрізняються. Гадаю, це тема для досліджень місцевим історикам.

Описувати події, котрі трапилися в Микитових ровах в 1944 році в цій публікації я не буду (власне, як і походження самої назви "Микитові рови"). То є тема для наступних, більш детальних статей.



Пройшовши Ровами, ми вийшли на галявину зі спортивним майданчиком та столиком і гойдалками. Тут можуть чудово провести дозвілля як місцеві жителі так і гості села Здовбиця.



... якби не біда Здовбиці - самі її жителі.



Вид зі сторони вулиці Перша на піщаний кар'єр у здовбицькому лісі.

Далі по плану у нас був шлях до Солдатської дороги. Ми знову вийшли на вулицю Перша, де познайомилися із цікавою людиною - Дядьою Кольою.



Дяді Колі ми розповіли чого тут шастаємо, і він з радістю поділився цікавою інформацією як про Микитові рови, так і про Солдатську дорогу.



Нагадаю, "Солдатська дорога" - це народна назва обвідної залізничної гілки, котра була прокладена в кінці 60-х років минулого століття. Більш за все, інженери виконали хитрий задум військових, котрі боячись, що в разі нападу потенційного ворога на станцію Здолбунів і її виведедення з ладу, наприклад авіаударом, перерветься сполучення із одним зі стратегічних напрямків. Тому орієнтовно за 6 років (зі слів дяді Колі), солдатіки провели величезну роботу по втіленню цього задуму генію радянської військової доктрини.


Земляні роботи проведені грандіозні. Де потрібно - вирили, а де потрібно - насипали. Все зроблено до толку і на віки.
 
Рейки так і не були прокладені, тому тепер тут неймовірна краса. Коли починають буяти трави, тут випасають кіз, корів, коней.



Ми рухалися зі сторони вулиці Першої і до острозької траси. Насолоджувалися природою, розмовляли про історію Здовбиці, дивувалися неймовірним краєвидами Солдатської дороги.



Все це скінчилося за кілька кілометрів, як тільки ми дійшли "густонаселених" районів села.




Тут почалося пекло!



Це теж Солдатська дорога.



Навіть собаки дохнуть від такого свинства.





Гаразд, ідемо далі. І так нудить від цього всього.



Переходимо трасу, і пройшовши буквально 500 метрів, ми натрапляємо на бетонні опори моста, котрий мав перекинутися через річку Безодня.



Водичка неймовірної чистоти! Але настрій вже був безповоротньо зіпсований і ми автостопом вирушили додому.


Навіть нічого не хочеться коментувати, і так все зрозуміло. Здовбичанам дісталася неймовірна місцина з красивою природою, а вони так її нищать!


В одному дописі неможливо викласти багато цікавого матеріалу, а тому буде окремо детально розказано про Микитові рови, Солдатську дорогу та цегляні заводи, котрі функціонували колись в районі вулиці Перша в селі Здовбиця.


Чистих вам доріг!

3 коментарі:

  1. Будівельний батальон на околиці здовбицького лісу в 1960-х роках пам'ятаємо.

    ВідповістиВидалити
  2. На карті назвасела Лідаво написана не вірно!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, виправив, але то Google Earth так накосячили ))

      Видалити