Копиткове - столиця сільради, де сільський Голова на своєму місці.

Кілька днів тому вдалося побувати в селі Копиткове в рамках робочої поїздки. Хочу поділитися своїми враженнями та світлинами, котрі були отримані в той день.

Вулиця Шкільна - центральна вулиця села Копиткове.
До складу Копитківської сільської ради включено чотири села: Копитків, Новомильськ, Степанівка та Мар'янівка.
Площа сільради 45 квадратних кілометри - це друга за площею сільрада в Здолбунівському районі після Будеразької. За словами сільського голови, дорожна сітка, котра вимагає обслуговування під час, приміром, заметілей становить біля 70 кілометрів.
Будівля сільської ради.
І взагалі, Копитківська сільська рада достатньо цікава, щоб розказати про неї дещо детальніше. От вирішив затратити трохи часу і розказати, яке місце вона посідає за площами своїх земель в Здолбунівському районі.

На території сільської ради знаходяться чималі площі низинних боліт, значну частину яких осушили гідромеліоратори. Торфянники, котрі розташовані тут, влітку часто горять через людське недбальство.
Але повернемося на центральну вулицю села. Тут зосереджені вся інфраструктура Копиткова. Коло сільської ради знаходиться невеличке приміщення ФАПу.

Через дорогу розташований дитячий садочок Сонечко. Що найцікавіше, стіни садочка прикрашають зображення літачків, ракет та машинок. Судячи із напису на фундаменті, побудований він в 1985 році. Дуже не типово для сучасних дитячих садочків. По території вільно гуляти пернаті друзі. Гармонія людини і природи.
Навпроти садочка, поруч школи, магазин-наливайка. Магазин, звісно, дуже потрібна штука, але якось відвідавши село кілька років тому, бачив як місцеві чуваки впивалися тут до безпам'ятства. Не дуже це правильно якось. Але хто зна, певно є ліцензія. Тим більше величезна реклама пива якраз під вікнами дитячого садочка та школи.
Ну, якось так. Щоб розуміли наскільки тут все компактно. Садочок, школа, величезна реклама півасіка, і його ж споживачі в процесі. 


Копитківська ЗОШ I-III ступенів. Фасад приміщення однозначно вказував на його спеціалізацію. Я в захваті. Глобус, формули, літери та цифри. Такого майже ніде не збереглося на Здолбунівщині.

Перший поверх школи. Стіну прикрашає чудовий розпис, знизу - дерев'яні панелі, котрі прикрашають скромне фойє сільської школи.


На першому поверсі - типовий клас хімії та біології. Але окрім стандартних плакатів будови атома, валентностей, таблиці Менделєєва та рослин з Червоної книги мене розвеселила ось ця картина:

Враховуючи, що в Україні релігія відокремлена від держави та освіти, будемо вважати, що це перший союз Неандертальця та Кроманьйонки. Мир та любов їм.


Комп'ютерний клас зустрів нас старенькими підлогами, але новенькими комп'ютерами. Гадаю, це кращий варіант ніж навпаки )) На системних блоках красувалися китайські завитушки. Вчителі розказали, що техніку подарували наші далекі азіатські друзі. Ага, тоді все сходиться, щиро дякуємо їм.

На першому поверсі знайшов ось таку гарну картину на полотні. Як же не вистачає у наших школах по району таких українських пейзажів!

В школі проводиться не тільки патріотичне виховання, а й моральна підготовка юнаків до контрактної служби :)

Особливо сподобалась ось таке оголошення відразу в коридорі школи з прямими контактами нашого районного військового комісаріату! Бідний воєнком, це ж до якого відчаю дійшов, що агітація на контракт відбувається по школам.

Хотілося б ще поділитися світлиною географічного майданчика. Дуже сподобалося, що він збережений і доглянутий. Але якось виглядає так, ніби дуже рідко користуються його послугами. Скоріше, це данина минувшині, тому часу, коли він активно використовувався. Але я можу дуже помилятися, тоді приношу свої вибачення вчителям географії та природознавства.

Метрів за триста стоїть величезна гаргара сільського клубу. Це ж скільки потрібно коштів, щоб опалювати його! Хоча, хто за радянських часів, напрягався на рахунок економії?

Ну шо сказати? Типовий совок у вакуумі. Нажаль, маємо те що маємо. Але все чистеньке і відремонтоване.
 Дівчина, звісно, троха страшнувата, але її перса, котрі вигідно виділялись на загальній площині композиції, робили її значно гарнішою.


Справжній сюрприз - боксерський ринг та "качалка" в підвальному приміщенні будинку культури. Це просто неймовірно!


А це, власне, сам голова Копитківської сільської ради - Ворон Петро Ананійович. Він нас і водив по закладах освіти, культури та дозвілля. Але ж знаєте як воно буває - приїжджають з "району", значить дав команду поприбирати, там де будуть гості. От на центральних вулицях та у закладах чисто. Так собі гадаючи, залишив я делегацію, та маючи ще годину часу, пішов поблукати по селі.

Побрів я спочатку до церкви. На дорозі, коло кожного двору, ходили невеличкими групами качки, гуси та кури. Типове сільське життя.

Сільськогосподарські машини ще знаходилися в зимовій сплячці, але вже геть скоро вони будуть бігати по навколишніх полях.


Хвилин за десять я дістався до ставка. Навколо нього йшов обвідний канал

А ось поруч - класичні письмена сільських випускників. На задньому плані - сільська церква.

Ось ця ж дорога, але вже вигляд з вершини невеличкого пагорба, де стоїть церква.

Про церкву слід розповісти окремо. Це дерев'яний Свято-Хресто-Воздвиженських храм (або ж церква Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього), зведений в 1723 році. Наразі він є у підпорядкуванні громади УПЦ. Виконий він за канонами Волинської школи церквобудування тих років. Він схожий на  храми Кунина, Богдашева та Спасова. Це одні з найстаріших храмів в районі. Всі вони є пам'ятками архітектури і містобудування місцевого значення та внесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Гадаю, кожен з цих храмів вартий окремого допису в нашому блозі, тому не будемо туь зупинятися на детальному описі.

На цій же площі перед церквою, за кілька десятків метрів, на храм споглядає Кобзар. Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку встановлено в 1962 році, перед конторою колгоспу імені його ж, Шевченка.
Ось тут же знаходиться КСП Шевченка в Копиткові. Але попри те, що була середа, людей геть не спостерігалося, хоч мали б вже початися якісь підготовчі роботи до польових робіт. І тільки одиноко ганяв мітлою листя двірник.
На цьому ж майдані розташований місцевий супермаркет. Це і ПРОМ і ПРОДтовари. Нічого цікавого - сірий паралелепіпед з гратами.

Повертаюсь назад у центр і прямую на місцевий цвинтар. Там то точно сільський голова не очікуватиме гостей.


Коло цвинтаря стоїть пам'ятний знак землякам, котрі загинули у Другій світовій війні. Все пофарбовано та обнесено новим парканом.

На самому ж кладовищі типова радянська монументальна споруда. Але, як і в більшості сіл, вона зруйнована, оскільки не несе ніякої ні історичної, ні культурної цінності.

Саме кладовище на вигляд молоде, оскільки на ньому мало старих могил в порівнянні з іншими селами. Але трапляються воістину унікальні хрести.

Приміром цей. Заввишки більше двох метрів, з 30 сантиметровим розп'яттям та жерстяним накриттям над ним.
 

 Старі могили. Дуже цікава колона праворуч - вона кругла. Дуже рідко трапляються такі колони на наших могилках.

Я знайшов всього два ось таких от розп'ять. Вони характерні для надгробків у нашій місцині.
Ось ще цікавий хрест. Певно він колись впав, або його основу було пошкоджено і верхню частину повторно закопали.
Але годі про мертвих. Земля їм пухом. Щодо живих - ось вам сільське футбольне поле. ІДЕАЛЬНЕ. Жодного не те що горбачка, жодної кротовини. Навіть розмітка нанесена тирсою. Просто неймовірно!

 Лавочки хоч і старенькі, але вони є! Хоч тут видно кілька папірців, саме поле чистеньке, і доглянуте.


 Знову виходжу на центральну вулицю. В одному з дворів за мною уважно спостерігає "вєздєход". Файне авто Волинянка.



Кури. Вони всюди! Коло школи, садочку, сільського клубу, церкви, сільради. Це настільки невід'ємна частина Копиткова, що місцеві їх просто не помічають! Вони є, та й годі! Це норма. Ось це справжнє єднання з природою.

Загалом, хочу відзначити неймовірну чистоту села. Я обходив не тільки центральні вулиці, а й добряче облазив по всіляких канавах та задвірках. Так, є поодинокі пляшки та бруд, але то не більше ніж те, що накидали за кілька днів. Прибереться. Немає системних смітників.
По-друге, було приємно спілкуватися з самим сільським головою Петром Ананійовичем. Голова знає все в своєму господарстві. Про проблеми не замовчує, а шукає шляхи їх вирішення.
Краєвид коло Копитківського ставу.

Це не останній наш візит до Копитківської сільради. Вже скоро ми розкажемо про Новомильськ - перлину нашого краю і чи не найстаріше село Здолбунівщини. Також знайдемо час відвідати Степанівку та Мар'янівку.

А про Копиткове ... це ще не кінець. Ще скільки лишилося поза увагою блогу! І старовинні поселення та пам'ятки археології, і історія села та церкви, і пам'ятки природи.


3 коментарі:

  1. Говорять у Копиткові є музей під відкритим небом, пасіка.Як би детальніше про це взнати?

    ВідповістиВидалити