Краєзнавчий блог Здолбунівщини "ДУПКА ДЖМЕЛИКА": Село Озерко в спогадах Капітули Івана Павловича

Спогади Капітули Івана Карповича про давні сторінки історії села Озерко.

( записано 16 січня 2014 року працівниками Мізоцької міської бібліотеки: Пальчевською О.В. та Карпюк І.В.)

Народився в 1927 році в селі Мізочок, в 1934 році пішов у 1 клас в Мізоцьку школу, але так, як ця школа була аварійною – то далі перейшов навчатися в Озерківську початкову школу. В 1944 році, у віці 17 років призвали до армії. Готували мене на Японський фронт, але так як військові дії там припинилися – попав у Болгарію, де прослужив 3,5 роки, потім перекинули на службу в Дніпропетровськ ще на 3,5 роки.

У перші повоєнні роки служити в армії приходилося довго, бо не було ким замінити. Молоді чоловіки загинули на війні, а молоде покоління ще не підросло. Солдатам було дуже важко, повоєнна розруха, брак харчів, одягу, доброго житла.
В 1951 році повернувся додому, одружився на дівчині Паші із сусіднього села Озерко, та пішов жити до неї.

Капітула Іван Карпович із дружиною Пашею, 2013 р.

Зразу після війни було організовано колгосп РСЧА (імені робітничо-селянської червоної армії), головою якого став Борисенко (імені не пам’ятаю), а згодом Марчук Федір Данилович.

Марчук Федір Данилович, голова колгоспу ім. РСЧА

Про голову передового колгоспу РСЧА Мізоцького району, Ровенської області, Марчука Федора написано в книзі «Світло зі сходу», надрукованої в Києві в 1949 році.

До колгоспу ввійшли землі Мізоча, Мізочика, Озерка, Клопота, Білашева. Сюди я пішов на роботу у відділ «Комунзаг» (як теперішня податкова служба), їздив цими селами і заготовляв продукти – кожне селянське господарство мало здати за рік 44 кг. м’яса, 220 літрів молока, 120 яєць.

Колгоспники РСЧА (повоєнні роки)

В 1964 році колгосп РСЧА реорганізували в Мізоцький бурякорадгосп, головою якого став Могила (імені не пам’ятаю), в цьому ж році я став бригадиром комплексної бригади.

Мізоцький бурякорадгосп мав 900 гектарів орної землі, на якій вирощували: зернові, цукровий буряк, картоплю, кормові культури. Була створена городня бригада, яка вирощувала городні культури: помідори, огірки, капусту, цибулю тощо. Бригадиром там працювала Ковальчук (імені не пам’ятаю), потім Карпов Микола(на фото справа), в центрі голова РСЧА Марчук Федір Данилович (фото 1949 року), ліворуч Слобода Сава Михайлович (див. фото нижче).

Працівники городньої бригади, кінець 40-х

На території Озерка була розміщена тракторна бригада, де знаходилось 40 тракторів.

Передові трактористи Озерківської тракторної бригади

Внизу: зліва - Мосійчук Василь Архипович, в центрі – Капітула Іван Карпович, праворуч – Устянчук Микола Іванович.
Зверху: ліворуч - Мартинюк Михайло, в центрі – Іванов (імені не пам’ятаю), праворуч – Помон (прізвища не пам’ятаю).

Іванов спочатку був передовим трактористом, а згодом став бригадиром тракторної бригади.

На території Озерка було побудовано тваринницьку ферму, де було 4 корівники, телятник, та корпус нетелів.Тут утримувалось 300 корів та 400 голів молодняка. Ферми проіснували до початку 90-х років, а тоді буквально за 1 рік все було знищено: худобу вирізано, будівлі розібрано.

Польова кухня

Тут працював також зерновий тік, де зберігалося зерно, намолочене в жнива на полях колгоспу, згодом бурякорадгоспу.

В Озерку була конюшня, де утримували коней для потреб колгоспу та давали людям для роботи на власних садибах.

В селі працювала їдальня для працівників: дояркам в обід приносили млинці і чай чи каву, на жнивах комбайнерам, шоферам, трактористам, скиртувальникам вивозили обід в поле.

У 1980 році їдальню закрили, їсти возили працівникам із Білашева, але приміщення в Озерку збереглося.

Поки існував Мізоцький район – в Озерку була своя сільська рада, головою якої був Мосійчук Петро Іванович з Мізочика, 1906 року народження, згодом його змінив Попов (імені не пам’ятаю).

Десь зразу після війни в селі було відкрито медпункт для надання лікарської допомоги жителям. Працювала тут спочатку Огієнко Ніна, потім Шеруда, а з 1953 року Панащук Стефанія Степанівна. Всі сельчани дуже любили і поважали цю талановиту лікарку. Вона ніколи не відмовляла в лікарській допомозі, бігла до хворого і серед ночі і в заметілі.

ФАП в Озерку існує і досі, в 2012 році тут зробили гарний ремонт, провели опалення.

Фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) села Озерко

Село Озерко спочатку було «чеським», тут жили переважно чеські переселенці. Це був дуже працьовитий народ. Вони тримали худобу, обробляли поля. Працювала у них цегельня, де випалювали багато якісної цегли. Село мало свій ліс, де можна було заготовляти дрова та матеріал для будівництва. Чеські родини будували великі добротні будинки. Ці будинки збереглися і до сьогодні, майже всі озерківці живуть в «чеських» будинках.

Будинок Капітули І.К. – колись в ньому жила чеська родина

Великі світлі вікна, великі просторі кімнати. Мало хто в післявоєнні роки міг би похвалитися будинком розміром 10 х15 м. А в Озерку такі будинки були майже у всіх.

В 1947 році було наказано всім чеським родинам виселятися із обжитого місця на батьківщину в Чехію. (наказ цей було віддано тодішнім урядом).

Чеські родини, разом із своїм скарбом, на перший день Паски 1947 року прибули на Мізоцьку залізничну станцію. Тут вони зустрілися із родинами словаків, яких, мабуть тим же наказом було відірвано від рідної землі і відправлено на переселення. Чехи поїхали тим же потягом, яким приїхали словаки, щоб поселитися в «чеських» будиночках в Озерку.

Словацькі сім’ї були багатодітними – по 8-10 дітей в сім’ї.

Тут в Озерку ці діти пішли навчатися до місцевої школи, яка була побудована приблизно в 1934 році. У школі було 4 класи, навчалося тут 92 учні, та працювало спочатку тільки 2 вчителі: Капітула Паша (дружина Івана Карповича), яка вчителювала в цій школі 50 років, та Манько Федір Степанович.

В 1941 році школа стала десятирічкою. Поки була війна-школа не працювала, в 1945 році навчання відновилося. Діти, які пішли в 1 клас в 1941 році – в 1945 році відновили навчання в тому ж 1 класі. До 1966 року дітей з Мізочика в Мізоцьку школу не приймали, там не було місця – вони мусили ходити в Середню Озерківську школу. В 1967 - 1968 роках словаки почали повертатися на батьківщину. Школа опустіла так, як українських родин тут проживало небагато.

Місце, де колись в Озерку була школа (центр села навпроти автобусної зупинки)

Озерківська середня школа проіснувала приблизно до 1983 року. Після відкриття нової школи в Мізочі – старші діти із Мізочика та Озерка пішли навчатися в Мізоч. Приміщення середньої школи в Озерку опустіло і з часом розвалилося. На теперішній час будівля школи не збереглася, на тому місці лишився тільки пустир.

Зупинка в с.Озерки, Здолбунівського р-ну

В той час в Озерку працював дитячий садочок Мізоцького бурякорадгоспу (Бурякорадгосп складався із 4 відділень : Озерківське, Мізоцьке, Білашівське, Старомощаницьке) на 20 місць. Поки існував бурякорадгосп – він здійснював шефство над дитячим садочком. В їдальню поставлялося молоко, м’ясо, фрукти, овочі. Згодом дітей поменшало, і в 1984 році приміщення дитячого садка було переобладнано у початкову школу.

Початкова школа с.Озерко Здолбунівського р-ну

Щороку тут навчалося 4-5 дітей 1-4 класів. В 5-й клас діти йшли навчатися в Мізоцьку середню школу. В 2011 році зі школи випустили 4 учні початкових класів і до сьогоднішнього дня навчання тут не проводиться, в селі немає дітей шкільного віку, хоча офіційно вона не закрита: будуть діти – навчання відновиться.

В післявоєнні роки в Озерку була відкрита бібліотека, пам’ятаю, що десь в 50 – тих роках тут працював словак Тімак Войтик, а коли словаки виїхали – до цієї бібліотеки приєднали бібліотеку з Мізочика і працювати тут лишилася Мартинюк Галина Костянтинівна.

Село Озерко дуже змінилося за останні роки. Багато молодих сімей виїхало, пустками стоять будинки. Але дуже хочеться надіятися на краще. Ми із дружиною Пашею тепер на заслуженому відпочинку. І у вільний час часто згадуємо минулі роки .»