Мізоцький район в історії

Період, коли Мізоч виконував адміністративну роль, тобто був райцентром, 1940-1959 роки. Саме в цей період, на території не тільки району, а й Західної України в цілому, відбувалась радянізація, яка включала в себе: колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти невдоволених новою владою.

Одразу ж після вступу частин Червоної армії на територію Західної України, у вересні 1939 року, на території Мізоцького району розпочалась ліквідація поміщицьких землеволодінь, розкуркулення та примусова колективізація населення, адже бажаючих вступати у колгоспи добровільно було дуже мало. [5, арк.10] 

В січні 1941 року у Мізоцькому районі було утворено 2 колгоспи: колгосп ім.РСЧА (Робітничо-селянської Червоної армії), створений з поміщицьких маєтків Мізоча та Півча (33 двори та 173,34 га землі) та колгосп ім.Сталіна, який складався з колишніх поміщицьких маєтків та церковних земель села Півча (всього 21 двір та 61,31 га землі).

Поступово, під тиском радянської влади, чисельність колгоспів зростала. Уже в квітні 1941 року у Мізоцькому районі було утворено 12 колгоспів. Заяви про вступ до колгоспу тоді подало лише 174 людини, основна маса яких була неписьменною, і замість підпису на підготовлених керівництвом колгоспу заявах просто ставили «+».[1, арк.12] 

Радянською владою на роботу в місцеві органи влади Мізоцького району, господарську, політичну та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. Особливо багато було приїжджих медпрацівників та лікарів, потреба у яких зростала, адже у Мізочі функціонував районний відділ охорони здоров'я, який очолював товариш Попов.

Станом на 1946 рік було затверджено дільниці існуючих медзакладів Мізоцького району: лікарня в Мізочі (головний лікар Кобяк В.В); амбулаторія в Мізочі, яка обслуговувала жителів селища Мізоч, сіл Мізочек, Озірко, Білашів та Стеблівка, а також медпункти в Кунині (Кунин), Цуркові (Цурково, Спасів), Уїздцях Чеських ( Уїздці Чеські, Уїздці Українські, Коршів), Устенському ІІ ( Устенське І, Устенське ІІ, Буща, Борщівка Чеська та Борщівка Українська), Будеражі (Будераж, Святе, Мости, Майдан, Зелений Дуб), Півче ( Півче, Суйми), Старій Мощаниці (Стара Мощаниця, Мала Мощаниця, Нова Мощаниця, Ступно). В січні 1949 року відбулося відкриття фельдшерсько-акушерського пункту в селі Озерко.[7, арк.74, 111]

В 1946 році районним відділом охорони здоров'я було організовано медогляд всім переселенцям та проведено профілактичні щеплення від кишкових інфекцій та віспи. Є відомості, що щеплення проводила медсестра Міхеєва Катерина Павлівна, уродженка Воронезької області, яка з 1945-1947 роки працювала в таборі НКВС військово-полонених міста Курська, а після його розформування була переведена у Мізоцьку амбулаторію терміном на п’ять років. [3, арк.10]

В 1948 році було об’єднано Мізоцьку районну лікарню з районною амбулаторією для покращення обслуговування хворих і правильної діагностики амбулаторних і стаціонарних хворих, яку очолив хірург Петро Сілаков.

Головний лікар Мізоцької лікарні Петро Сілаков серед жителів Мізоча (кінець 1940-х рр.)

Для організації якісного медичного обслуговування колгоспників та робітників МТС, на період сільськогосподарських робіт, прийом хворих в районній амбулаторії проводився з 7-19 години. Завідуючі медпунктами проводили прийом з 6-9 години та з 19-22 години. Мали запаси «протистолбнякових та гангренозних сивороток». Надавалась перша цілодобова допомога. [7, арк.121]

В 1949 році було проведено огляд населення Мізоцького району, у віці 30 років, на предмет виявлення ракових захворювань, а відповідальним за проведення протиракових заходів було призначено лікаря Кальчука Матвія Матвійовича. [7, арк.133]

З метою покращення якісної медичної допомоги на селі і наближення лікарської допомоги до сільського населення, лікарі, не менше 1-2 рази в місяць повинні були виїжджати на медпункти згідно графіка.

У зв’язку з поширенням гостро-інфекційної хвороби в Мізоцькому районі, завідуючі санепідеміологічних станцій організували подвірні обходи по району. [7, арк.148]

В 1950 році організовано роботу з лікувальної фізкультури у всіх відділеннях Мізоцької лікарні, включаючи дитяче і пологове.

З метою покращення акушерської допомоги населенню, на базі Мізоцької районної лікарні, організовано курси удосконалення акушерок і фельдшерів акушерських пунктів.

Створювались спеціальні комісії для проведення протитуберкульозної вакцинації та антиепідемічні загони по боротьбі з тифом по Мізоцькому районі. В разі виявлення вогнища інфекції, проводилась детальна обробка вогнищ і оточуючих по радіусу двох будинків, проводилась дезінфекція школи і щоденно проводились санація ротової порожнини учням. Раз у тиждень вимірювалась температура учням, а у випадку підозри на скарлатину відбувалась госпіталізація в ізолятор при лікарні, де виділялись окремі кімнати під ізолятор для підозрілих на хворобу».

В протоколах загальних зборів ім. Хрущова села Білашів за 1954 рік є постанова, в якій йдеться про відкриття пологового будинку в селі, у будинку Хомяка Я., за який колгосп повинен платити 50 крб в місяць, а обслуговування колгоспники повинні були оплачувати трудоднями. [10, арк.35]

Статистичні дані свідчать, що в 1952 році у Мізоцькому районі проживало 24132 населення. Найбільше в селі Устенське ІІ (Дермань Друга) - 2190 осіб. Найменше населення проживало в селі Озірко (так в документі) – 677 громадян. Поступово збільшувалалася народжуваність. У 1954 році народилося 543 дитини, а у 1957 році уже 651.

Станом на 1950 рік функціонувало в Мізоцькому районі 25 шкіл, з них 12 початкових, 11 семирічних та 2 середні школи, в яких навчалося 4721 учнів і працювало 169 вчителів. Що стосується, закладів культури, то в той же час, працювало в районі 9 бібліотек та 24 клуби.

В 1952 році на території Мізоцького району знаходилось 6244 господарства, з них 238 - господарства одноосібників.[6, арк.7]

Діяли в Мізочі народний суд, прокуратура, райвиконком та типографія, а також районна інспектура центрального статистичного управління. Виходила районна газета «Перемога». [2, арк.38]

Функціонували такі підприємства, як маслозавод, цукровий завод, промисловий комбінат, харчопромкомбінат, а також держпивзавод, який мав печатку з назвою «Бровар в Мізочі» і відновив свою діяльність у 1946 році, оскільки за часів німецької окупації було знищено і вивезено значну частину обладнання заводу.

На Мізоцькому держпивзаводі функціонували чотири цехи: солодовий, заторно-варильний, бондарський та розливний.

В солодовому цеху виготовляли солод, пророщуючи, подрібнюючи і настоюючи злаки. В заторно-варильному цеху цукрометром визначалась густина пивного сусла, відбувалось його спускання в бродильне відділення, заправка дріжджами, а також перекачування в підвал, де проходив розлив в бочко-тару, яку виготовляли бондарі пивзаводу. ».[4, арк.38зв.]

Слабким місцем підприємства в ті часи була недостатня потужність холодильної установки, тому щороку взимку йшла активна заготівля льоду.

Заява на вступ до колгоспу

Станом на 1948 рік штат працівників пивзаводу складався з технорука, пивовара, бродильщика, старшого підвальні, солодовника, конюха, сторожа, прибиральниці, секретаря-статиста, касира та бондара. Робочий день тривав з 8 - 5 години ранку. Є відомості про те, що з працівників пивзаводу, які не мали дітей, утримувався холостяцький податок (6% від заробітної плати). Проживали вони у квартирах приміщення пивзаводу і змушені були залишати їх в разі звільнення з роботи. А звільняли їх, в основному, через п’янство. Цій проблемі в документах заводу присвячена не одна сторінка. Та й взагалі директор пивзаводу Стець писати видно любив і вмів, бо кожен його наказ, виведений красивим каліграфічним почерком, це справжній художній витвір. Ось, як він описує вчинок одного свого працівника: «кладовщик Лунин сегодня 09 января 1949 года возвратился из Здолбуново, куда сопровождал пиво, пьяный. В пьяном виде дезорганизовал отпуск пива и браги покупателям». Наступного разу цей самий працівник, в п’яному вигляді, бешкетував, замкнув в підвалі заводу і тримав там тривалий час технорука та працівників, які в той час розливали пиво в бочко-тару. Трапляються рядки і такого змісту: « Имеются случаи посещения подвала и цехов лицами не имеющими ничего общего с производством. Сделать заказ на изготовление табличок на дверях подвала с надписью: Вход посторонним лицам воспрещен».[4, арк.27зв., 37]

В 1947 році для роздрібної торгівлі пивом на території Мізоцького пивзаводу було відкрито кіоск.

Важливу роль в історії Мізоцького району відіграло таке підприємство, як Мізоцький харчопромкомбінат, яке забезпечувало населення продуктами харчування. [8, арк.2]

До його складу входили такі цехи: хлібо-булочний, кондитерський, ковбасний, столярний та безалкогольних напоїв, а також сезонні цехи з переробки фруктів та по заготівлі і переробці грибів.

Укладання бруківки по центральній вулиці Леніна у Мізочі. Повоєнний період.  (сучасна - Тараса Якимчука)

З 1952 року відкриваються нові сезонні цехи підприємства: плодопереробний та плодоконсервний, засолочний та соковий. Пізніше розпочинають роботу: винний, розливний та консервний цехи.

Є відомості про те, що 1948 році на всіх працівників харчопромкомбінату уже були заведені трудові книжки та особові справи. Керівництво комбінату вимагало оформляти паспорти. 

Мізоцький районний харчопромкомбінат був адміністративно-господарським керівником млинів, які були націоналізовані радянською владою. Йому підпорядковувались млини: с.Устенськ (№1, №7, №9), с.Будераж (№3, №6), с.Мости (№2), с.Суйми (№4), с.Півче (№8) та млин с. Мала Мощаниця (№5), який повністю згорів в ніч на 08 серпня 1948 року, але у короткий термін його робота знову була відновлена.[8, арк.53]

Робочий день млинів тривав з 9-18 години за «московським часом», обід з 13-14 години дня. Очолювали їх завідуючі, які, як правило, були колишніми власниками цих млинів. Щоправда, в 1949 році цю посаду було скасовано, а колишніх власників, тобто завідуючих, звільнено з роботи. В архівних документах є згадка про те, що серед них було чимало чехів, які поступово виїжджали на постійне місце проживання в Чехословаччину, як наприклад, завідуючий млина с. Будераж та мірошник с. Мости Крацек Павло. Хоча, хтозна чи так було насправді, адже з історії відомо, що власників чеської національності переслідування теж не оминули. [3, арк.13]

Працювали в млинах: приймальник, крупчатник, мірошник, машиніст та механік. Вони часто їздили у відрядження в місто Житомир за жорновими каменями для млинів, які отримували від артілі ім. Чкалова. [3, арк.35зв.]

Часто траплялися крадіжки, зокрема, є відомості про те, що в 1949 року було затримано жительку одного з сіл при спробі винести з млина разом з мельником два мішки житньої муки вагою 165 кілограмів.

Незважаючи, на примусову колективізацію, у 1951 році на території Мізоцького району уже було утворено 15 колгоспів. [2, 50] 

Обмолот зернових

Колгосп «17 Вересня» в селі Нова Мощаниця, ім.Жданова в селі Стара Мощаниця, ім.Леніна в селі Стеблівка, ім.Горького в селі Устенське ІІ, «Молода гвардія» в селі Будераж, ім.Франка в селі Буща, ім.Шевченка в селі Устенське І, ім.Хрущова в селі Білашів, ім.Сталіна в селі Півче, «1 Травня» в селі Спасів, ім.Калініна в селі Мала Мощаниця, ім.Лесі Українки в селі Ступно, ім.Шверника в селі Уїздці ІІ, ім..Чапаєва в селі Кунин та колгосп ім.РСЧА в селищі Мізоч. [2, арк.50]

Членом колгоспу міг бути кожен «трудящий» з 15 років, що проживав на території колгоспу. Ті, що вступали у колгосп оплачували вступний внесок у розмірі від 20-40 крб.

В колгоспі усуспільнювалась вся робоча худоба, плідна велика рогата худоба, сільськогосподарський інвентар, насінні та кормові запаси. 

Не усуспільнювались і залишались в особистому користуванні колгоспного двору житлові будинки, особиста худоба та птиця. 

Кожен колгоспний двір міг мати в особистому користуванні одну корову, до двох голів молодняку, до п’яти голів овець та кіз, необмежену кількість птиці і кролів, 20 бджолиних сімей та одну свиноматку.

Розмір присадибної ділянки в особистому користуванні колгоспного двору становив від 0,25- 0,50 га.

Робочий день у колгоспах Мізоцького району тривав з 8 години ранку і до заходу сонця. Обідня перерва проходила на місці роботи. Сигнал про вихід і закінчення роботи сторож передавав дзвінком в рейсу.

Колгоспники не поспішали виходити на роботу, оскільки не мали економічного стимулу до праці, адже вона була безоплатною. На відпрацьовані трудодні колгоспна сім’я прожити не могла, рятувало лише невеличке домашнє господарство. На загальних зборах колгоспів району постійно порушувались питання про трудову дисципліну, адже колгоспники або зовсім не виходили на роботу, або приходили перед обідом. [9, арк.26]

Для піднесення культурного життя колгоспників, в 1951 році в селі Устенськt І побудовано клуб для молоді. Утворено сільське спортивне товариство «Колгоспник». Виділено під спортивний майданчик 2 га землі. 

Важливою подією в кожній колгоспній сім’ї стала поява радіо. В 1951 році правління колгоспу ім.Жданова села Стара Мощаниця перерахувало Мізоцькій районній конторі зв’язку 5200 крб., за підключення радіовузла. 

Незважаючи на велику кількість підприємств, заводів, колгоспів, закладів та установ у районі, а також піднесення економічного та культурного розвитку, указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 січня 1959 року «Про ліквідаціюдеяких районів Ровенської області» Мізоцький район був ліквідований і приєднаний до Здолбунівського району. Припинив свою діяльність і Мізоцький районний архів, документи якого були передані в Здолбунівський районний архів.

Список джерел

1.Державний архів Рівненської області, ф. Р-189, оп. 1, спр. 1, 12 арк.

2.Архівний відділ Здолбунівської райдержадміністрації, ф. 90, оп. 1, спр. 3, 50 арк.

3.Те саме, ф. 80, оп. 1, спр. 80, 15 арк.

4. Те саме, ф.262, оп.1-к, спр.4, 61 арк.

5.Державний архів Рівненської області, ф. Р-189, оп.7, спр.58, арк.10

6.Динамічні ряди Центрального статистичного управління по Мізоцькому районі за 1940-1958 роки, 57 арк.

7. Книга наказів завідуючого Мізоцького районного відділу охорони здоров’я за 1944-1951 роки, 271 арк.

8. Архівний відділ Здолбунівської райдержадміністрації, ф.262, оп.1-к, спр.3, 62 арк.

9.Те саме, ф.121, оп.1, спр.2, 74 арк.

10. Протоколи загальних зборів членів колгоспу ім.Хрущова с.Білашів за 1954 рік, 46 арк.