Млини на сторожі минулого

Однією з найважливіших галузей промисловості в Україні завжди залишалася борошномельна, яка розвивалася в міру того, як протягом століть удосконалювались та змінювались самі млини: вітряні, парові, водяні, кінні, які існували майже в кожному селі нашого району і забезпечували населення борошном різного ґатунку та помолу, а також крупою та олією.

Мололися зернові культури: жито, пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, льон та інші. З’їжджалися до млина господарі возами наповненими зерном, приходили з невеликими клунками за плечима селяни з навколишніх сіл. Саме, в цьому запорошеному і обплетеному павутинням святому місці, очікуючи своєї черги, можна було довідатись останні новини в околицях, дістаючи з торбини і смакуючи кусок сала з окрайцем хліба за чарочкою горілки. Розмова велась неквапно, адже знали люди, що така робота швидко не робиться, інакше борошно буде не найкращого ґатунку.

До 1944 року власниками млинів було чимало чехів, які поступово виїжджали на постійне місце проживання в Чехословаччину, як наприклад, завідуючий млина села Будераж та мірошник села Мости Крацек Павло. Невідомо, чи так було насправді. Відомо, що власників чеської національності переслідування не оминули, адже їх вивозили до Сибіру, як «куркулів».

Старий млин в с.Мости, Здолбунівського р-ну, 2016

В 1944 році млини Здолбунівського та Мізоцького районів були націоналізовані радянською владою. Частина млинів були передані колгоспам.

05 лютого 1944 року розпочинають роботу: Держмлин №1 в Здолбунові, який підпорядковувався Ровенському облмлинтресту та Держмлин у селі Глинськ. У 1947 році запрацював Держмлин у Здовбиці, у 1949 році у Старомильську та Гільчі Першій.

У підпорядковування Мізоцького харчопромкомбінату відійшли млини сіл Устенське (№1, №7), Мости (№2), Будераж (№3, №6), Суйми (№4), Півче (№8) та млин села Мала Мощаниця (№5), який повністю згорів в ніч на 08 серпня 1948 року, але у короткий термін його робота знову була відновлена.

Старий чеський млин Говорки в с.Гільча Друга, Здолбунівського р-ну, 2016

Робочий день млинів тривав з 9-18 години за «московським часом». Очолювали їх «завідуючі», які, як правило, були колишніми власниками цих самих млинів.

В січні 1953 року було створено Здолбунівське млинооб’єднання Ровенського обласного млинотресту. До його складу входили млини Здолбунова та Старомильська.

Старий вітряний млин, с.Стара Мощаниця, Здолбунівський р-н. Фото О.Дмитрук, 2016

Паралельно існувало ще Здовбицьке млинооб’єднання, до складу якого входили млини сіл Здовбиця та Гільча Перша.

Працювали в млинах: приймальник, крупчатник, мірошник, машиніст та механік. Працівники часто їздили у відрядження в місто Житомир за жорновими каменями для млинів, які отримували від артілі ім. Чкалова.

Часто траплялися крадіжки, зокрема, є відомості про те, що в 1949 року було затримано жительку одного з сіл при спробі винести з млина разом з мельником два мішки житньої муки вагою 165 кілограм.

В жовтні 1956 року було утворено Здолбунівське млиноуправління шляхом реорганізації Здолбунівського млинооб'єднання.

До складу млиноуправління увійшли млини міста Здолбунова та сіл Гільча, Глинськ, Здовбиця, Лідаво і Миротин.

В січні 1960 року до Здолбунівського млиноуправління переходить Старомильський млин, з підпорядкування Здолбунівського районного харчокомбінату.

Старий млин по вул.Старомильській, м.Здолбунів, 2005

В травні 1965 року млин села Глинськ було закрито і поставлено на консервацію, тоді ж ліквідовано Здолбунівське млиноуправління, всі основні засобита товарно-матеріальні цінності якого було передано Здолбунівському районному харчокомбінату.

Пройшли роки, а млини, як мовчазна сторожа, і надалі залишаються хранителями нашого минулого та неповторними архітектурними пам’ятками. От тільки чи довго вони вистоять? Одні, найбільш витривалі, і надалі вправно виконують свою роботу, інші занедбані, заростають колючими чагарниками. Забули люди до них дорогу…

(З документів фонду №262 архівного відділу Здолбунівської райдержадміністрації)