Шевченко в пам'яті народній на Волині

Восени, у жовтні 1846 року, наш рідний край, величну Волинь, один єдиний раз, незадовго до заслання в Оренбург, відвідав 32-річний випускник Санкт-Петербурзької академії мистецтв Тарас Григорович Шевченко.

За наказом київського генерал-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова Шевченко вирушив на Київщину, Волинь та Поділля збирати фольклорні та етнографічні матеріали, змальовувати історичні та архітектурні пам’ятки для “Комісії по розбору давніх актів”, яку в 1843 році засновано при Київському генерал – губернаторстві.

Шевченкові доручалось: « розвідати, які є в цих краях урочища і могили, які відомості, історичні і народні перекази є про них ; оглянути ті могили і зробити з них малюнки. Оглянути, описати і зробити малюнки з монументальних історичних пам’ятників і стародавніх будівель. А якщо вдасться, то придбати стародавні грамоти або акти. Поїхати до Почаєва і там описати та зробити малюнки: з загального виду почаївської Лаври; з храму всередині і з виду лаврської тераси на околицю».

Фрагмент карти Волинської губернії близько 1820 року

На подорож Шевченкові було виділено 150 карбованців і надані листи Бібікова до губернаторів, щоб вони від себе надавали потрібну допомогу. У своєму наказі Бібіков писав “…Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне. Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 рубл. серебр. при расходной тетради вы получите из моей канцелярии.” Отож, вирушив Тарас в дорогу поштовими кіньми і поштовими трактами з так званою «подорожньою» в руках, документом, який засвідчував особу подорожуючого і обов’язково мету подорожі.

Фрагмент карти Волинської губернії, близько 1950 року

Щоб відтворити цілісну картину того періоду в Україні, звернемось до історії. Як відомо, після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році та ІІ і ІІІ поділів Польщі, тобто Речі Посполитої, до Російської імперії відійшла 4/5 територія України, зокрема і значна частина Волині. Решта земель, а саме Північна Буковина, Галичина, Закарпаття та західна частина Волині відійшли до Австрійської імперії. На територіях підвладних Російській імперії було утворено 9 губерній, три з них на Правобережній Україні. Це Волинська, Київська та Подільська губернії, які відносились до Київського генерал-губернаторства і саме їх мав досліджувати Шевченко. Губернії поділялись на повіти, а ті в свою чергу на стани. Одним з повітових центрів Волинської губернії, було місто Острог, яке і відвідав під час цієї подорожі Шевченко. Далі з Острога шлях його пролягав на Дубно, з проїздом через село Гільчу (в ті часи Гольче), яке підпорядковувалось Острозькому повіту Волинської губернії, і саме через нього проходив Дубенський тракт.

"Почаївська лавра з півдня", малюнок Т.Шевченка

Можна тільки здогадуватись, яке враження справило на поета село Гольче на час поїздки. Адже, звіт Шевченка про перебування на Волині, був знищений невдовзі після його арешту на початку 1847 року. А у архівних установах Рівненської області не збереглися документи, які свідчили б про йогом перебування в цьому селі. Єдиними доказами подорожі є лише декілька творів Шевченка, присвячених Волині. Можливо , якраз про одне із таких сіл поет писав: « Село! І серце одпочине: село на нашій Україні неначе писанка село. Зеленим гаєм поросло». 

"На околиці", малюнок Т.Шевченка, 1845 р.

Щоб дізнатись, що ж це було за село в ХІХ столітті, звернемось до «Историко-статистического описания церквей и приходов Волынской епархии», виданого у 1889 році, відомого краєзнавця М.І. Теодоровича, який працював у 80 роках ХІХ століття викладачем Волинської духовної семінарії і зробив блискучий опис губернії. 

"Комора в Потокахі", малюнок Т.Шевченка, 1845 р.

В 1753 році село Гольче князь Ян Сангушко продав «подчашію Волинскому», тобто придворному службовцю, Ігнатію Підгородецькому, який побудував в селі дерев'яний палац і дерев'яну каплицю. Саме він, виклопотав у польського короля Станіслава Понятовського привілегію про надання Гольчі статусу містечка. Слід зауважити, що містечка в ті часи прирівнювались до сільських поселень. У них мали право постійно мешкати купці та міщани, а також євреї, але не могло бути міської думи або ратуші, як у містах. Але, після смерті Підгородецького в 1825 році, Гольче занепадає і знову стає селом. В ХІХ столітті в Гольчі функціонував ринок та декілька раз на рік проводились ярмарки, завдяки яким відбувався обмін промисловими і сільськогосподарськими товарами. Крім цього, в селі знаходилась поштова станція, при дорозі на Дубно, яку аж у 1874 році було перенесено до Острога. 

"Повідь", малюнок Т.Шевченка, 1845 р.

Поштова станція ХІХ ст. являла собою державну установу, яка здійснювала пересилання поштової кореспонденції, грошових переказів, посилок та преси. Основною функцією поштових станцій було перевезення пасажирів за встановленим тарифом. Відомо, що на кожній такій станції утримували поштових коней, обов’язково мусив бути поштовий будинок, каретна, стайня, комора, готель, а посеред двору — криниця, обладнана водопоєм для коней. Для подорожніх завжди готовим був самовар і все, що потрібно для чаювання. Крім того, кожна поштова станція повинна була мати письмові столи, лавки, стільці, чорнильниці з чорнилом, папір і пера для написання листів, порошок для висушування написаного, гасові ліхтарі. При станції утримувались квартири для наглядача і завозились дрова для її опалення, а також для всієї станції.

"У В'юнищі", малюнок Т.Шевченка, 1845 р.

Для перевезення пасажирів, багажу та поштової кореспонденції поштовими шляхами, в середині ХІХ ст. століття по всій Волинській губернії, використовували пасажирські диліжанси. З латині слово «диліжанс» перекладається, як прудкий, жвавий. Сьогодні таке значення може сприйматися хіба що в порівнянні з пішою ходою. Ймовірно, що в одному з таких диліжансів подорожував сам Шевченко, і якраз в селі Гольче на поштовій станції подорожній мав можливість перепочити, поки змінять чи перепряжуть коней. Та ще й поспілкуватись з сільським населенням, адже відомо, що поет ніколи не був байдужим до простих людей і завжди цікавився їх нелегкою долею. 

"У Василівці", малюнок Т.Шевченка, 1845 р.

Цікаво, якою ж була та осінь 1846 року в Україні, адже подорожувати восени поштовими шляхами було вкрай важко. Дороги були грунтовими, після дощів вони розкисали і були мало придатними для проїзду. До речі, дорогами в основному піклувалися селяни, які відбували так звану дорожню повинність (шарварок), вирівнювали ці дороги, засипаючи ями, забирали зі шляху впалі дерева, рили і очищували узбічні канави. Та ще, мабуть, поспішав поет закінчити подорож Волинською губернією і через настання холодів, оскільки дороги заносило снігом аж до весни.

Грот та часовня Св.Миколая в селі Гульча Острозького повіту

Гільчанські нащадки перекази про візит поета свято бережуть, і достеменно знають, що він не тільки побував у їхньому селі, а ще й пив воду з джерела Святого Миколая...

P.S. Не всі з наведених малюнків виконані Шевченком на Волині, од наче всі вони намальовані приблизно в період його перебування там і розкривають його геній не тільки як поета а й дипломованого художника. Більше його робіт 1845 року можете переглянути в Альбомі Тараса Шевченка 1845 року